Пораненій дівчинці з Вугледару знайшли дім у Львові [ Редагувати ]

Життя 10-річної Вероніки Кулікової з Вугледару розсипалось на друзки після влучання в її будинок російського снаряда. Тоді під уламками будівлі загинула вся сім'я дівчинки. Сама Вероніка дивом уціліла, хоча отримала важкі та складні травми.

І ось після операцій та тривалого відновлення - Вероніці знайшли новий дім. Дівчинка у Львові, у дитячому будинку сімейного типу. Мої колеги побували в гостях.

Вероніка чекала на нас - одягнула святкову сукню та прикрасила квіткою волосся. 10-річна дівчинка, попри пережите, може усміхатися. Дитина вже місяць живе у будинку сімейного типу. Тут вона відігрівається душею, адже знайшла розуміння та любов.

В тебе вуса жовті.

Вероніка була поранена у рідному Вугледарі десь наприкінці березня або на початку квітня - дівчинка частково втратила пам'ять, тож точної дати не пригадує. Але страхітлива картина ворожого обстрілу досі перед очима.

Вероніка Кулікова, поранена дівчинка:

Тіпа началось так вот - пав, пав пав пав пав пав пав і потом в меня попало. Всі спали, тільки в мене було трошки нормально. Ну нічого тепер в мене глаз - біля цього в мене нормально. Не так плохо, но все-таки є нове. Що в мене чуть-чуть потихоньку видно.

"Всі спали" - так дитяча психіка трактує побачене після влучання снаряда у будинок, де жила Вероніка. Насправді під завалами загинула вся її сім'я.

Наталя Фляк, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:

Там жила її бабуся, тато, дядько рідний брат тата, також його дружина, отаких п'ятеро попали під обстріл. На той момент вони спустилися в укриття, яке просто було звичайним підвалом. І вона пам'ятає як відкрила очі і ліве очко було закидали піском. І їй кричали сусіди, по обличчю її так поплескували, і просили до тями прийти. І вона бачила своїх тітку, бабусю, і дядька, які лежали в піску і вона каже, вона думала, що вони сплять.

Свою трагедію Вероніка відобразила у малюнку. На ньому всі рідні ще живі.

А ще в місці ось тут ми із-за того, що отут щас вот бахнєт. Чорное, котороє бахкаєт. І розовие тіпа точечок - тоже бахкают. Це моя мама, це папа, ето бабушка, ето дядя, ето тьотя, ето я. А ето сердечко, ето для нас такоє сердечко.

Мати Вероніки померла кілька років тому, але у свідомості дитини вона, наче була з нею під час того обстрілу й оберігала. Дівчинка тоді єдина з родини вижила, але тіло посікло осколками, а душу - втратами.

Наталя Фляк, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:

В неї був осколок в лівому оці, в неї було черепно-мозкові поранення, один осколок - його прооперували, а другий в шийному відділі хребта залишився. І було багато з колишніх поранень шиї й грудей, але такі, що не заторкнули життєво важливі органи. І відірваний лівий пальчик.

Психоемоційний стан Вероніки після виписки з лікарні був дуже важкий, розповідає мати-вихователька. Дівчинка соромилася своєї зовнішності.

Наталя Фляк, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:

Вона не сприймає ці поранення на голові, вона їх просто гидиться. І спочатку це було для мене дуже важко, коли вона руки витирала у волосся. Це такий знак такого несприйняття абсолютного себе. Я негарна, в мене поранення, я не маю пальчика.

Але завдяки новій сім'ї, теплоті та любові Вероніка потроху приймає себе. І вже не боїться спогадів.

Наталя Фляк, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:

Вона звикає. Появився безпечний дорослий. Ну наразі то я. І вона розповідає, в мене такий був друг Даня. Він на 2-му поверсі, а я на 7-му і який він був крутий, а я яка була крута. І тоді так якби щось зламається в ній: а чи він живий, той Даня? Знаєте, то така історія, яка в мене дуже, маленька дитина перший досвід стосунків, захоплення якогось і таке закінчення.

Вероніка знайшла в собі сили жити, радіти та співати - улюблену пісню про маму.

Мамо Стефанія, розцвітає поле, а вона синіє, заспівай мені мамо колискову, пусть уже почути моє рідне слово.

Дівчинка планує піти до школи, одягнути довгу сукню та відростити волосся. Але заповітні мрії дитячого серця - значно глибші.

Вероніка Кулікова, поранена дівчинка:

Я хочу, щоб всі були живі, і все, більше нічого. А то що деньги не деньги, то ні то - все ровно, мне нужно только мама папа і всє далєє.