Правоохоронці щодня фіксують сотні воєнних злочинів росіян: репортаж з деокупованого села Богородичне на Донеччині [ Редагувати ]

До двохсот воєнних злочинів, скоєних російськими загарбниками, щодня фіксують наші правоохоронці на деокупованих територіях. Про таке звітують у Генштабі Збройних сил України.

Наш наступний матеріал, створений спільно з колегами з Військового телебачення, - з визволеного від окупації села Богородичне на Донеччині. Майже повністю знищений населений пункт є свідком численних злочинів рашистів, але там і досі жевріє життя.

Олег Дудка, воєнний кореспондент:

Зараз ми вирушаємо в село Богородичне на Донеччині. Цей населений пункт проходив у зведенні Генерального штабу як одне з найгарячіших місць на цьому напрямку. Проте через успішні наступальні операції наших військових воно було звільнене. 

Штурм. Зачистка. Завдяки злагодженим діям наших захисників ми разом із Іллею йдемо вулицями вже вільного села.

Ілля, військовослужбовець Збройних сил України:

Після того, як почалися бої на Харківському напрямку, противник почав масово тікати з цього населеного пункту. Ми це почули по переговорах його. Завдавали їм удари, після яких вони переміщалися і намагалися поїхати з цього населеного пункту. Втікали - аж лапті губили. Позалишали дуже багато своєї зброї, бронетехніки залишили багато. 

Запеклі бої за Богородичне тривали понад 3 місяці. Російська артилерія постійно накривала позиції наших захисників. Та й саме село рівняло з землею.

Ілля, військовослужбовець Збройних сил України:

Після себе вони залишили зруйноване село. Повністю. Я зараз проведу вас далі в церкву. У підвал, де вони жили. Ви самі все зрозумієте - як вони звикли жити у себе. Те саме вони залишили й тут. 

Пересуватися селом доводиться дуже обережно. Відступаючи, росіяни замінували все довкола. А наостанок - вдарили з важкої зброї по церкві.

Ілля, військовослужбовець Збройних сил України:

Спочатку провели аеророзвідку, для того, щоб не вразити мирне населення. Втікали хто пішки, хто вплав, бо залишили дуже багато зброї. Форму залишали просто. В одних трусах і босяка тікали звідси, побачивши наших захисників. 

Заходимо до понівеченої церкви - тут орки облаштували собі житло. Місце для молитов вони перетворили на сміттєзвалище. 

Олег Дудка, воєнний кореспондент:

А ось тут власне можемо бачити місце базування орків. Український храм вони перетворили просто на купу сміття. А в останній залі - зробили туалет. 

Ілля, військовослужбовець Збройних сил України:

Зараз ми в церкві. Ікони. Ви бачите їхнє ставлення до церкви. Вони там розказують нам, у яку церкву нам потрібно ходить. Як нам жить, розказують. А самі - от такий бардак зробили з церкви. 

Разом із бійцями піднімаємося до дзвіниці. Встановлюємо тут жовто-блакитний прапор.

Військовослужбовець Збройних сил України:

Ми встановлюємо державний прапор над селом Богородичне, яке тепер під українським контролем. 

Зараз у Богородичному живуть усього лише двоє людей. Микола та його мати, що не встає з ліжка. Старшого брата й невістку чоловіка - окупанти вбили.

Микола, житель с. Богородичне:

От розбите все. Нормально? От у середині бабуся моя. 93 роки. Куди я її заберу? Якби не мати, я б підірвав їх. Брата вбили. Брата поховав у кущах. 

Навіть переживши пекло окупації, Микола та його матір діляться з визволителями чим можуть. 

У меня сыночка нету, убили. А мед - собі заберіть. Хай сина помянуть ваші. 

Від самого початку окупації росіяни вчиняли тут справжні звірства, ділиться Микола. Вбивали та катували людей. Знищували будинки та крали майно.

Микола, житель с. Богородичне:

Я патріот. Я тут народився. У мене сестри у Москві є. Навіщо так робити? Подивіться! 

Але тепер найстрашніше позаду. Ворог утік. Попереду на село Богородичному на Донеччині чекає довгий період відновлення.