Ізюмські медики в окупації не припиняли своєї роботи: як згадують життя в полоні [ Редагувати ]

Янголи у білих халат. Вони працювали під обстрілами, оперували у підвалі без світла й під кулями на собі тягли поранених місцевих. Ізюмські медики в окупації не припиняли своєї роботи. Лікарня цілодобово надавала допомогу. Як згадують медики життя в полоні? Розкаже Ольга Куріленко.

Напівзруйнована будівля ізюмської лікарні і посічені скалками автомобілі швидкої красномовно свідчать про жахи окупації в Ізюмі.

Анатолій Коваленко - завідувач хірургічного відділення лікарні:

Швидкі потрапляли і під обстріли, і коли тут стояли. Тобто, були бомбардування. Вони стояли тут і також потрапляли під обстріли.

Під щільними обстрілами медики, щоразу ризикуючи власним життям, надавали допомогу населенню. Там, де неможливо було проїхати автівкою, бригада швидкої бігла пішки, аби на собі притягти поранених до лікарні. 

Сергій Боцман - старший фельдшер:

Важко всім медичним працівникам працювати в таких умовах. Що могли - ми робили, як могли - ми допомагали. А виїжджати на автомобілях, коли весь город засипаний уламками, осколками.. ходили пішком. Ноші, от така от каталка і так возили. 

З першого дня окупації в Ізюмській міській лікарні працювало понад 60 медичних працівників. Не припиняло роботу і два медичних філіали. Та, попри це, фахових лікарів катастрофічно бракувало. Так само не вистачало вкрай необхідних препаратів. Кровоспинні були на вагу золота. 

Юрій Кузнецов, травматолог:

Саме важке було те, що була розрушена логістика і ми не мали можливості у повному обсязі надавати медичну допомогу. Тому, ну дуже важко. 

Анатолій Коваленко - завідувач хірургічного відділення лікарні:

Не було лікарів деяких спеціалізацій. Не було лікаря кардіолога довгий час, не було препаратів крові для зупинки кровотечі. Ретростарної маси не було. 

Стійкість лікарів і їх самовіддача не тільки рятували ізюмчан, а й додавали надії. Люди вірили, що це пекло врешті решт має закінчитися.

Юрій Кузнецов, травматолог:

Ми єдине державне підприємство, яке працювало під час масивних обстрілів в березні місяці. І , коли пересування по місту стало більш вільне, більш безпечне люди нам сказали ізюмчанє: коли ми взнали, що працює лікарня Ізюмська і надається медична допомога, ми зрозуміли, що місце Ізюм буде жити, розвиватися, відстроюватися і є у нас майбутнє. 

Поки містяни і медики видихають з полегшенням і намагаються прийти до тями, в лікарні налагоджують логістику і приводять до ладу розтрощену будівлю. В Ізюмі все ще триває розмінування і, на жаль, знаходять нові масові поховання закатованих рашистами українців.