37-річний герой-захисник Роман Полтавець втратив ногу, рятуючи побратимів під час контрнаступу [ Редагувати ]

Він боявся, що дружина покине і він стане безпомічним та нікому непотрібним. 37-річний герой-захисник Роман Полтавець втратив ногу, рятуючи побратимів, під час контрнаступу на Харківщині. 

Відразу після поранення війсковослужбовець просив побратимів покинути його на полі бою, адже подальше життя видавалося нестерпним. Але його не покинули ні побратими, ні дружина і він вже ходить на двох ногах. Далі продовжить Вікторія Балицька.

До війни Роман Полтавець із дружиною жив у селі Красне на Харківщині, обоє працювали в школі. 24 лютого чоловік не сумнівався - чітко знав: треба боронити свою землю від ворога.

Роман Полтавець, військовослужбовець Збройних сил України:

І 28-го мені зателефонували з сільської ради, кажуть: є повістка, тебе призивають. Я кажу: нема питань. 

Роман потрапив до однієї з бойових бригад української армії. 19 червня під час контрнаступу його підрозділ рухався в бік окупованого села. Пробираючись крізь лісосмугу, чоловік помітив розтяжку і встиг попередити одного із побратимів.

Роман Полтавець, військовослужбовець Збройних сил України:

Я йому крикнув "стій", він відразу зупинився, дуже молодець. 

Роман вирішив убезпечити побратимів - усіх пропустив уперед, а самі пішов останнім. Завдяки його пильності вижили всі. 

Роман Полтавець, військовослужбовець Збройних сил України:

Я встав трішки в сторону, бо там так незручно кущі були і начали по одному хлопці, я їм начав показувать, то вони пішли пішли пішли і крайній переді мною наший доктор був з нашої він переступає, відходить, і я за ним переступаю, проходжу декілька метрів і почув вибух. Задзвеніло в мене в вухах. Я розумію, що в мене вже нога відлетіла. "Як ти себе відчуваєш? Свідомість не втрачаєш?". Кажу та нє, не втрачаю, все адекватно.

Одразу почався ворожий артобстріл. Хлопці, ризикуючи життям, на руках винесли Романа з поля бою. 

Роман Полтавець, військовослужбовець Збройних сил України:

Просив хлопців бросьте мене, залишіть, уходьте самі. Мої побратими, з якими неодноразово був і на змінах і на етому, вони мене не бросили, несли мене, їм тяжко було. 

У лікарні Чугуєва Роману ампутували праву ногу. У ті миті не хотілося жити, зізнається захисник. Найбільше боявся, що його покине дружина. 

Роман Полтавець, військовослужбовець Збройних сил України:

Я думав, як вона відреагує. Скаже, шо всьо. Ти мені не потрібний. Все було зовсім навпаки. Вона плакала, підтримала. Як би не було, ми з тобою, такщо не хвилюйся. Головне, щоб ти вилікувався, протез зробим, все буде добре.

Поки Роман вчився ходити на милицях та готувався до протезування, дружина доглядала його і підтримувала. Це давало сили жити. А нині чоловік у Львові, тут йому виготовили і встановили протез. Роман зайшов у лікарню на милицях, а вийшов - на своїх двох.

- Перший піт на протезів? - Я б сказав не на протезі, а на двох ногах. Тому що це відчуття дуже якби сказать хвилююче. Після того як втратив не хотілося нічо. Відчував таке, що я вже повністю буду інвалідом. Перш за все відчуваю себе повноцінною людиною. І відчуваю що якби сказать люди мені допомогли, і добре допомогли. Якби дали мені впевненість.

Після реабілітації Роман планує зайнятися волонтерством, адже понад усе хоче бути корисним армії та наближати Перемогу.