Вчитель, який пише історію: інтервʼю з кулеметником з позивним "Громила" [ Редагувати ]
У своїх учнях Олексій цінує передусім щирість і людяність.
Вчитель історії, який тепер сам пише історію. Принаймні історію сучасної незламної України! Це про героя нашого наступного матеріалу. Він - військовослужбовець Збройних сил - кулеметник з позивним "Громила", а у цивільному житті - викладач звичайної сільської школи.
Як складався бойовий шлях чоловіка і чому саме після Перемоги він збирається навчати своїх учнів - про це дивіться далі.
Він без вагань вирушив на фронт…
Було прийнято рішення одразу, що треба захищати свою Батьківщину!
…пережив жорстокі бої на передовій…
Це дуже важко передати словами.
…та весь час сумував за своїми учнями.
Я ними пишаюсь - вони найкращі!
З Олексієм ми зустрічаємося в його рідному селі на Одещині, куди він приїхав на реабілітацію після поранення... Чоловік показує свою школу: де він спочатку навчався, а потім почав навчати.
Вже сімнадцять років я працюю тут учителем історії і Захисту України. - А чому саме історії? - Ну, історія - це така наука, яка дає нам можливість проаналізувати помилки попередників і врахувати їх в майбутньому.
Утім, навіть цей досвід не допоміг Олексію спрогнозувати повномасштабне російське вторгнення.
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
Двадцять третього лютого ще нічого не передбачало таких подій. Я готувався собі спокійно до робочого дня, але така ситуація, що прийшлося не йти на роботу.
Відтоді його роботою став "Захист України" не як предмет у школі, а у буквальному сенсі. Олексій одразу вирішив йти на фронт добровольцем, але повістка до військкомату його випередила: і ось із першого дня великої війни - він у складі Збройних Сил.
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
Ну, а які варіанти ще були? У нас варіантів же не було! Чи ми втрачаємо свою державу, чи ми втрачаємо взагалі свою самостійність - чи ми беремо до рук зброю та захищаємо свою державу. Вже двадцять п'ятого отримали зброю - і двадцять шостого вже заступили на чергування.
Навесні Олексій служив у роті охорони. Там він - завзятий спортсмен-пауерліфтер - продовжував займатися - і тренував побратимів. За міцну статуру та зріст під два метри й отримав незвичний, як для шкільного вчителя, позивний: Громила.
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
Ну, так: в мене власна вага - більше ста кілограмів вже і якось, скажемо так, в порівнянні з іншими - навіть на фото - ну, воно відчувається.
І м'язи "Громила" зміцнював недарма. Здійснилась його мрія: Олексій потрапив у бригаду морпіхів Військо-Морських Сил: а саме - до стрілецького батальйону. Кулеметником. А вага кулемета разом із боєкомплектом сягає сорока кілограмів.
Скоріш за все, коли побачили мене, ну, там питань, напевно, не стояло, тому що кулеметник - це взагалі дуже така важка професія, ну, треба бути фізично підготовленим.
Та як з'ясувалося, вага зброї - не найскладніша частина справи. Олексій розповідає: питання - у відповідальності. Адже стрілець-кулеметник - найпотужніша одиниця бойового відділення.
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
І ще це великий ризик, тому що те, що ти знаєш, що ти впливовий такий на полі бою, що від тебе залежить, скажемо так, захист і ефективність твого відділення - про це знає і супротивник. Тому противник намагається в першу чергу вибити якраз саме гранатометника та кулеметника.
І ось перші бої… Брали участь і у звільненні Херсонщини влітку двадцять другого… Олексій згадує: ворог відступав, але чинив при цьому опір - його доводилося вибивати… На звільнених ділянках Олексій із побратимами облаштовували кулеметні точки, трималися під цілодобовим вогнем росіян. Касетні боєприпаси, фосфорні бомби, танки, артилерія… Олексієві навіть тяжко дібрнати слів, аби передати жорстокість тих обстрілів.
Їм зовсім не шкода боєприпасів. Це і артилерійські боєприпаси, це і РСЗО, це і міномети: все, що в них є на озброєнні - вони використовують для того, щоб знищувати наші позиції. - А в чому їх слабкість, ось така очевидна? - Очевидна слабкість - ну, невлучність їхньої стрільби. Ну, може, це навчені так їх артилеристи, чи просто їм поставили таку задачу: просто вони роблять так, щоб постійно, постійно наші позиції знаходилися під вогневим тиском.
Під час виконання бойового завдання Олексія поранило. На групу морпіхів рашисти скинули з дрону боєприпас. Майже всіх посікло, "Громилі" уламок влучив у ногу. Але Олексій ніс на собі пораненого товариша, коли почалася нова атака.
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
Метрах в трьох від нас вибухнув: ще один скид був з дрону, і якраз вийшло так, що хлопці, які стояли зліва і посередині - вони прийняли на себе більшу частину уламків. Я - була голова нахилена - і я бачив цей вибух так, ну, доля секунди - і отримав поранення в око. Ми впали - і я лежу і думаю, що якщо ми зараз не піднімемося і не почнемо рухатися - виходити звідти - то, скоріш за все, ми звідти вже взагалі не вийдемо ніколи.
І вони піднялися і вибралися з-під обстрілу. В Олексія поранення в око виявилося складним. Зір вдалося врятувати, але через лікування Олексій не зміг першого вересня приїхати до своїх учнів-випускників.
Сьогодні ж разом із Олексієм ми йдемо до його школи та рідного одинадцятого класу. Але трохи випереджаємочоловіка.
Це взаємна любов та повага: не просто учитель та учні, а ще й друзі, які давно не бачились... Діти наввипередки розповідають, як пишаються своїм класним керівником та запитують: що нового на фронті?
Нового? Взяли Херсон! (оплески) Херсон наш, уже скуштували херсонських кавунів! - О, це добре!
У своїх учнях Олексій цінує передусім щирість і людяність. І не дає розслабитися: влаштовує запеклі дискусії - на рівних!
Олексій "Громила", військовослужбовець ЗСУ:
В них їхня точка зору могла бути не схожа з моєю, і відстоюючи її, навіть сперечаючись зі мною в певних питаннях, вони отримували, по-перше, можливо, доказати свою точку зору і, по-друге, що вони впевнювалися в тому, що вони праві і що вони можуть конкурувати навіть з більш досвідченими людьми.
А учні - найбільше сумують за почуттям гумору вчителя: за його жартами, оптимізмом та підходом до викладання.
Анастасія Короткова, учениця школи:
Мені здається, що він став ще більш сміливішим, впевненішим в собі і він передає нам оцю сміливість, впевненість, що завтра - буде, і Україна буде, і все буде добре.
…та чекають, коли вчитель повернеться і допоможе відповісти на усі складні питання.
Олена Доніх, учениця школи:
Раніше, якщо чесно, мені не зовсім подобались такі предмети, як історія, а Захист України просто був для галочки, можна сказати. Але після початку війни якось ставлення і до цих предметів і до всього, що навколо тебе, змінилосяповністю.
Уже незабаром, після закінчення лікування, Олексій планує знову повернутися на передову до підрозділу Військо-Морських Сил. Та не залишає планів все ж таки вивести своїх учнів на урочисту лінійку: у травні - на останній дзвоник.
Вважаю, що останній дзвоник ми повинні провести вже після нашої Перемоги - повинні провести вже разом в мирній, вільній Україні!
