Не лише гріють, а й лікують: вчитель трудового навчання виготовляє особливі свічки [ Редагувати ]

Окопні свічки, що не лише гріють, а й лікують. Вироби з бджолиного воску виготовляє вчитель трудового навчання з міста Кіцман, що на Буковині. 

Кілька сотень свічок уже на фронті. Втім, виробництво вчитель не зупиняє, адже матеріалами й грошима його підтримує чи не все місто! Про це - матеріал Ольги Лучек.

Ось так щоранку Михайло їде до своєї "майстерні добра". Запевняє - звідси навіть той, хто, здавалося б, нічого не вміє робити своїми руками, виходить майстром. Адже навчитися виготовляти окопні свічки для фронту може і школяр. Для виробництва потрібні жерстяні бляшанки, гофрований картон і, власне, бджолиний віск.

Михайло Пукало, вчитель-волонтер:

Оці угарочки, що нам з церкви дають, ми їх плавимо, і воїни не досить того, шо знають, що це з церкви, а й запах цей… 

Вчитель переконаний - дихати бджолиним воском корисно. 

Михайло Пукало, вчитель-волонтер:

Запах дуже приємний, і бджоли - це є як наші основні лікарі. Навіть слово "медицина" походить від слова мед. Якщо навіть взяти ось цю свічку і взяти трошки цього воску бджолиного, взяти олії, нагріти і зробити таку мазь від опіків, вона настільки допомагає, навіть сліду не лишається. 

А головне - така окопна свічка не боїться ні вологи, ні вітру. Має досить високе полум'я, тож нею можна освітити окоп чи підвал, підігріти на вогні воду чи їжу й навіть дещо обігріти бліндаж. При цьому горіти таке джерело тепла й світла може до восьми годин!

Ми беремо оці нитки і ось так закладаємо, залишаємо приблизно 10 міліметрів над поверхнею, у нас гурток триває 3 години, то половина не згоріла.

Михайло Володимирович майструє також вулики для бджіл - у його сина на Київщині була невеличка пасіка. Але росіяни, що зайшли до Макарівського району, повністю знищили і вулики, і триповерховий будинок, який теж власноруч звели батько з сином. 

Михайло Пукало, вчитель-волонтер:

Рік ми тяжко працювали, він каже, там пройшли мої щасливі роки, бо зараз ні хати, машина згоріла там, джіп згорів, велосипеди, комп'ютери, все згоріло просто, десь ну лише матеріалів на 150 тисяч євро.

Та поки триває війна - не час сумувати за втраченим, переконаний Михайло. Кожен має робити щось для перемоги. Його "майстерня добра" стала справжньою рукавичкою для місцевих - сюди частенько приходять люди. Попрацювати, залишити гроші чи матеріал для виробництва.

Ганна, жителька міста Кіцмань:

Трошки грошей, щоб докупив що треба, трошки баночок, горіхи, о, це нашим хлопцям буде, будуть смакувати (обіймаються).

Під час нашого візиту до майстерні, сюди прийшов Василь - він виготовляє холодну зброю для бійців. Демонструє нам ножі та бартки. Каже, росіяни такої зброї бояться більше, ніж танків!

Василь Ісар, житель міста Кіцмань:

Хлопці використовують їх безпосередньо на наших ворогах. 

Василь Ісар, житель Кіцманя:

Це якщо вже здибав, то прямо в чоло зразу і слідуючий. 

Тетяна з Херсона - плете маскувальні сітки, збирає гуманітарну допомогу і передає волонтерам, які везуть усе на передову. 

Тетяна, переселенка з Херсона:

Балаклави, шкарпетки, шапочки теплі для хлопців, зараз ми добавимо ці свічки окопні, жіночка тут принесла горіхи, дівчата роблять енергетичні суміші, всі роблять все, шо можуть, щоб допомогти нашим хлопцям. 

Тож стелажі шкільної майстерні майже ніколи не бувають порожніми. Просто на наших очах до кожної бляшанки шкільний вчитель і за сумісництвом майстер із виготовлення окопних свічок - щедро наливає бджолиний віск. Зовсім скоро він застигне і ці пахучі вироби будуть готові ділитися теплом і світлом із нашими захисниками на передовій.