Громадяни на війні: найяскравіші моменти спротиву та незламності українців [ Редагувати ]
І ця шалена підтримка світу - стала можлива лише завдяки нашій незламності і силі духу. Ще рік тому мало хто вірив, що ми вистоїмо. Але щодня ми дивували всіх. Українці голіруч ішли на танки. Збиралися на мітинги із національними прапорами на очах в озброєних російських солдатів.
А чого лише вартують історії цієї війни: про бабусю, яка банкою помідорів збила ворожий дрон. Фермерів, які тракторами тягли російські танки. Наші хоробрість та єдність - безпрецедентні. І це наша найголовніша зброя.
Про рух опору, в який включилася вся Україна з перших днів великої війни - матеріал Анни Каменєвої.
Анна Каменєва, кореспондентка:
Зупинити ворожу техніку неозброєними? Це про українців. Збити російського дрона банкою помідорів? Це про українців. Віджати в окупантів танк ось так просто на тракторі - це про українців. Знищувати колаборантів та російських солдат на тимчасово окупованій території - це також про українців. Безстрашні, нескорені і незламні. Вільна нація, яка може і вміє чинити опір окупанту.
Із перших днів війни - українці хоробро показували росіянам, що їх тут не чекають. Замість хліба-солі - українські прапори та гасла. Херсон...
Херсон - це Україна!
Мелітополь на Запоріжжі.
Мелітополь - Україна, Мелітополь - Україна!
І Бердянськ...
Україна понад усе!
Новопсков на Луганщині
Новопсков встрічає рускій мір. Новопсковчани скажіть - Україна, Україна!
Голос свободи було чути у кожному місті та селі. І його було не задушити, навіть пострілами.
Домой!
Українці не боялися йти голіруч проти кількатонного залізяччя окупантів.
Отогнали танки с коктейлями Молотова. Все нормально. Люди красавцы.
І палили техніку рашистів.
Кидай, кидай!
У Конотопі жінки залякували росіян - відьомськими прокльонами.
Вы вообще знаете, где находитесь? Это Конотоп. Здесь каждая другая женщина - это ведьма. У тебя завтра х** стоять уже не будет.
Навіть бабусі наводили страх на окупантів, про що ті розповідали в перехоплених розмовах.
Бабушка накормила пирожками. 8 человек улетели домой в цинковых гробах. - Чем она их накормила? - Ядом.
Як українські безстрашні трактористи трофеїли російські танки - бачив увесь світ.
Отакі подарунки передавали нашим військовим.
Бабуля нам насобирала... - Бийте кацапів! - Дивись як стрічають нас на рідній землі. Бабуля, всьо буде харашо.
А от дідусь цілу вантажівку пригнав зі зброєю та боєприпасами.
Дед, ну ти красавчик. При Ковпаке должно быть служил?
І таких історій чимало. Про безстрашних звичайних українців. Які стали на захист країни. Як хто вмів і міг.
Леонід Дяченко, житель Демидова:
Передавали інформацію, що там прилетів літак, там побачили вертоліт, там наприклад приїхала колона.
В його рідне село Демидів на Київщині окупанти заїхали ще в перший день війни. Та зазвичай, просто колоною проїжджали повз, шукали дорогу на Гостомель та Київ. І про ці всі проізди, Леонід повідомляв нашим.
Леонід Дяченко, житель Демидова:
Це вже було як орки зайшли в село стало колона тут в нас. - Прямо на цій дорозі? - Прямо на цій трасі вони стали. Дзвонив на 102 і кажу - там і там стоїть в центрі Демидова, там то там біля магазин, біля поворота чотко на повороті стоїть танк. Там там стоїть БТР. Почали дзвонить. Наші починають бити з лісу. - Звідти з лісу? - З лісу. Наші війська стояли в лісі. І от з лісу наші прямо в танк влупили. От біля цього магазинчики "Кава, чай" попали в танк.
А це відео Леонід зняв на мосту в Демидові. Тоді ще територія навколо нього не була затоплена. Це все, що залишилося від двох ворожих САУ, які знищили наші воїни. Сувеніри чоловік забрав з собою - дітям показати.
Леонід Дяченко, житель Демидова:
Сидять діти в підвалі, їм там страшно, вони там плачуть, воно вибухає, летить, стріляє, гупає. Тут принесли показали, бачите, ворогів б'ють. Від них зламані колеса залишаються, як від машинки іграшкової.
Та вже за кілька днів - чоловік знайшов вагоміші трофеї. Машина зв'язку росіян виїхала на підірваний міст і потрапила під обстріл ЗСУ. Окупанти "мужньо" втекли, залишивши все добро. Яке місцеві зібрали і понесли через міст нашим військовим.
Леонід Дяченко, житель Демидова:
В один рюкзак складаємо рації, склали, в 2-й рюкзак давай складати все, що по медицині. В 3-й рюкзак приціли і документи. Паспорти подоставали, все на відстані показуємо, що ми місцеві. - Яка в них була реакція, вони здивувалися? - От такі очі. - Ви вважаєте себе партизанами? - Та як партизаном? Людина як людина. Вважаю, якщо можна щось робити, то потрібно щось робити. На той момент можна було передати інформацію, зв'язок був поганий, але трохи був, була можливість звонили, передавали. Тому що нашо мені вдома ці гості.
Проти непроханих гостей довелося попрацювати і Андрію. Хлопцю лише 15, а він уже став аеророзвідником.
Андрій Покраса, житель с. Колонщина:
З нами зв'язався місцевий активіст наш. Він запитав чи є пілот до дрона і зв'язав нас з військовими. До того моменту поки він приїхав він не знав що мені 15 років. - А яка була реакція на це? - Він звичайно не хотів, але прийшлося. - А ти хотів? - Так, я хотів звичайно, я хотів чимось допомогти.
Перше завдання Андрія - відстежити колону ворожої техніки по Житомирській трасі.
Андрій Покраса, житель с. Колонщина:
4-а ранку, коли тільки перше сонце, що можна було щось видно, ми встали і вони, я не знаю чому вони не доїхавши до Бузової кілометрів 7, вони зупинилися тут ночувати. І тоді на ранок ми вже встали коли вони почали формувати далі колону, бо вони ховались, і знов виїжджати на трасу і тоді ми передали інформацію, прослідкували до того моменту, поки не зупинилися і тоді по ним нанесли артилерійський удар. І там відсотків 70 з тої колони знищили. І потім останні всі інші дні нам треба було відслідковувати оці 30 відсотків, які ховалися в лісі. - Скільки часу проходило від того як ти передав інформацію до от пострілу навіть першого? - Найшвидше що це було, це близько 20 хвилин щось таке. Тому що, це прозвучить смішно, ми були в черзі. Тобто була черга з таких самих пілотів. - Ти був справжнім військовим. Відчував себе таким? - Ну так, так я, знаєте, не військовим себе відчував, а що в мене є якесь надважливе завдання. Це наш з татом спротив звичайних мешканців проти загарбників, які прийшли на нашу землю.
І з часом опір по всій країні лише наростав. Утім на окупованих територіях довелося піти в підпілля. З'явилися - партизанські рухи.
Ми знаємо, що орки полюблять міцні алкогольні напої. Спеціально для них ми підготували отакі бандерівські смузі.
Херсонське підпілля продовжує свою боротьбу. Ми щодня поширюємо листівки, поширюємо жовті стрічки. Ми передаємо інформацію нашим Збройним силам України.
Жовта стрічка - стала справжнім символом опору в Херсоні.
Іван, координатор руху "Жовта стрічка" на Херсонщині:
Ми рух громадянського спротиву насамперед. Жовта стрічка - це символ надії людям в окупації, що ця територія все ще Україна і ми всі ще українці. Все починалося з двох чоловік, було дуже тяжко працювати. Це квітень-травень. Ми самі все робили, самі розвішували стрічки малювали графіті, але бачили, що люди поступово бачать в цьому щось своє. Ми створили телеграм-бот, де кожен бажаючий міг долучитися, отримувати 1-е завдання. Ми його верифікуємо, підтвердимо і в тебе відкривається доступ до інших. І лише бот налічує майже 2000 осіб. З самого початку вони це все висміювали, зривали стрічки, але коли в русі було не 10 осіб не 30, а вже було сотня - це можна було навіть зараз побачити стовпи, зупинки громадського транспорту, лавочки білборди - все буде в патріотичній символіці. Це їх насамперед лякало, тому що вони бачили, що люди не могли змиритися з окупацією.
Херсонські партизани нищили колаборантів, полювали на рашистів і передавали привіти зрадникам.
Ми подовжуємо нищити колаборантів та зрадників України. Зокрема підрив автівки колаборантів поліцейських та підрив автівки відомого колаборанта Дениса Казанського.
Коллаборанты и предатели, мы знаем о вас все, где вы живете, что вы кушаете, какими маршрутами перемещаетесь. Правосудие догонит каждого из вас - или тюрьма или смерть.
Партизани взяли у полон двох рашистів та звернулися до окупантів:
Отдельно хочу обратиться к армии рф. Уверен, что во время вечерней проверки вы не досчитались двух человек.
І цей спротив також допоміг повернути Херсон додому. Розправа на колаборантів чекала і в інших окупованих містах. Автівки зрадників - вибухали то там, то тут. І хоча росіяни залякували й продовжують залякувати місцеве населення, рух опору не слабне. І прикладів - безліч.
Так, партизани Миколаєва знищили артилерійський розрахунок ворога і захопили батарею.
А завдяки партизанам із Нової Каховки - спецпризначенці й ЗСУ уночі успішно задвухсотили щонайменше 12 окупантів, і знищили командний пункт разом із технікою.
Крим, Севастополь, ВСУ рядом. Партизанити почали навіть у Криму.
Черноморский район. 22 декабря сегодня. Вот ето ничего себе.
Тримають у напрузі окупантів й Луганські партизани - то магістральний трубопровід підірвуть, то залізницю.
Железная дорога, время пошло, за свободний Лугнаск!
Мелітопольці, які від початку окупації щодня на мітингах нагадували ворогу, хто тут головний, після викрадень і катувань активістів, таки змушені були перейти в підпілля. І партизанський рух - нині там один із найсильніших.
На Запоріжжі знищили бронепоїзд. Під Мелітополем підірвали лігво окупантів.
Іван Федоров, міський голова Мелітополя:
Наші мешканці продовжили боротися за своє місто, але продовжили боротися звичайно вже в кооперації зі Збройними силами, зі спецслужбами і почали робити протидію ворожому війську і колаборантам звичайно. І почали це робити по декількох напрямках. Звичайно перше - це було на меті зупинення логістики ворога. Саме тоді ми почули про перші новини з Мелітополя, про те, що бронепоїзд з ворожими боєприпасами зійшов з рейок або почали вибухати склади боєприпасів, або почало ставатися щось з колаборантами. І це також зробило досить гарний вплив на колаборацію. Сьогодні в Мелітополі вона наднизька.
Які зараз головні завдання партизан у місті?
Перше - це інформація і це ми бачимо, досить часто ми бачимо, що наші військові, наші спецслужбовці знають вкрай добре все про те, що відбувається в тимчасовій окупації. Саме тому ворог постійно змінює свою логістику, саме тому від переїжджаю з місця на місце, тому що наші мешканці про все добре кооперації інформують наші Збройні сили і наших військових, службовців. Завдання також звичайно ламати настрої ворога на тимчасово окупованій території. Уявіть собі коли ворог заходив на нашу територію, він очікував отримувати тотальну підтримку, як громадського суспільства, так і від влади. І після року окупації чиниться спротив. Вони цього зовсім не розуміють, як таке може відбуватися.
Чи сильний партизанський рух зараз в Мелітополі?
Звичайно сильний, звичайно - це сотні людей. Але якщо ми говоримо про сили спротиву це 95 відсотків тих мешканців, які сьогодні залишилися на тимчасово окупованій території.
Наскільки безпечно бути партизаном зараз?
Сьогодні це суцільна небезпека і ми маємо всі про це розуміти. Всі результати - це кооперація і спецслужб, і сил спротиву і Збройних сил України. Але ж ми не маємо права много про це розповідати, тому що ми торкнулися питання небезпеки на тимчасову окупованих територіях. Тож я думаю, мелітопольські партизани разом зі Збройними силами України точно напишуть книгу, але після нашої перемоги.
Анна Каменєва, кореспондентка:
Таких переможних книг, думаю, буде чимало. Про наших захисників і захисниць, про партизанів і звичайних українців. Бо ми вже довели усьому світу, що наша сила духу міцніша і сильніша за будь-яку російську зброю. І нас на зламати.
