Передові позиції під Горлівкою: як тримаються наші воїни на нулі? [ Редагувати ]

Постійні артилерійські дуелі. А на деяких ділянках фронту - ближні бої. А ще ракетні удари та польоти дронів-розвідників. Росія продовжує свої атаки на Східному фронті. І там поки без змін.

Мій колега Ігор Левенок повернувся з передових позицій під Горлівкою. Це фланг Бахмутського напрямку. Більше про ситуацію там у його репортажі.

О, вбитий!

Хочеш жити: бігай, стрибай і повзай. Передова під Горлівкою. Зараз це один із флангів того самого, відомого на увесь світ пекельного Бахмутського напрямку.

Ідемо тепер лівою стороною. По лівій стороні йдемо! Якщо пташка в небі, стаємо під дерево! Оцей промєжуток! Вони нас звідти бачитимуть. Нам треба пройти цією дорогою до тих кущів, але вони нас бачитимуть. Секундочку…

Військові, час від часу нас смикають. Дивитися треба не тільки в об'єктив камери, а ще й під ноги і на всі триста шістдесят. Слухати звідки стріляють. Бо це не комп'ютерна гра! Тут дублів не буде, і додаткових життів - нема!

Щоб ви розуміли, яка тут буває щільність вогню, ось ви бачите, повністю дерева скошені, все простріляно…

І трупи російських солдатів переконливо свідчать це місце де в одну мить можна зіткнутися з ворогом у ближньому бою.

Ігор Левенок, кореспондент:

Ось ми підійшли до місця, де безпосередньо відбувалося боєзіткнення наших бійців і розвідувальної групи супротивника. Ну і, як бачимо, для останніх це закінчилося не досить добре. Ось вони лежать запаковані в чорні пакети.

Тут вже дуже, дуже близенько. Воно тут все прострілюється і пролітає туди-сюди. Та тут стрілкове пробиває. Так, так.

Гудить щось? Так, це пташка летить. Якщо не наша, то зараз відчуєте. Щось велике летить. Так, все я вам кажу треба зніматися. Ну що, знімаємося.

Наші провідники Петро і Василь. Молоді відчайдушні хлопці зі Львівщини. До двадцять четвертого лютого мали абсолютно цивільне життя. Петро будував дороги.

А думали рік тому, що доведеться ось так? - Ніхто нічого такого не думав. Почалася повномасштабна війна і я о десятій годині зранку вийшов із хати. А о шостій ранку мені друзі подзвонили, які зі мною ще тут служать. - Це наш кулемет? Так, так, наші…

Тепер, хлопці стали справжніми воїнами. І не тільки. Ще й водіями-асами. По бездоріжжю, яке прострілюється вздовж і впоперек мчать на шаленій швидкості. Бо тільки вона тут дозволяє не стати мішенню у прицілі ворога.

Армійські водії після війни можуть запросто влаштовуватися десь на раллі і бути пілотами. Я гадаю, що вони запросто впораються з будь-якими дорогами.

Після війни і нашої перемоги у хлопців багато планів. Створити родини і відбудувати те, що зруйнували російські загарбники.

Скрізь, де приходить "руській мир" так званий, ми бачимо ось таку картину. Це була школа, тут вчилися діти, а тепер сама руїна.

Та вони живого місця не лишають. Зрівнюють все. Лишається тільки бетон і фундамент і все.

І загиблих своїх московські ординці не забирають.

Василь, військовослужбовець Збройних сил України:

Ну не знаю, напевно їм все-одно на них. А скоро потеплішає, а закопувати їх на позиціях немає можливості, як такої. То за білого дня нам пощастило, там побувати, бо могли бути прильоти і могли дрони літати.

Сергій, командир підрозділу Збройних сил України:

А от ті дані, що дає наш генштаб, там тисяча і більше тисячі їхніх загиблих в день? - Я думаю, що більше. Просто ми не все ще подаємо. Ну ліквідували там одного-двух сепарів. Могли подати, могли не подати.

Бійці певні, окупантів на нашій землі скоро не буде. Донбас відродиться і Україна розквітне.

…я ж тобі моя чарівна вишня, сам троянди в коси заплету!