Переселенка з Маріуполя чекає свого коханого вже рік: історія дружини військовополоненого [ Редагувати ]
Я чекаю тебе, чекаю попри все, і дуже люблю! Це слова дружини військовополоненого Катерини. Вже майже рік жінка під час кожного обміну вишукує у списках та на фото свого коханого. У полон він потрапив під час виходу з "Азовсталі" у Маріуполі. Відтоді вона живе надією і вірою: чоловік неодмінно повернеться.
Це обручка, коли він мені освідчився, а це вже весільна обручка, але я її ношу на цьому пальці. Чую він розмовляє з моїми батьками: там Галина Петрівна, а ви не проти, а позвіть мені батька - і він так стає на одне коліно, голос дрижить, ковтає оті слова, освідчився, зробив мені пропозицію.
Ось так ніжно Катерина згадує про свого чоловіка. Високий, сильний військовий одразу підкорив її серце. Вони познайомились, одружились та щасливо жили у Маріуполі. А ще мріяли.
24 лютого Катерина відмовилась виїжджати з Маріуполя з Донецьким університетом внутрішніх справ, в якому працювала. Бо місто залишився обороняти її коханий. Жінка переховувалась в підвалі будинку подруги.
Катерина Шнейдер, переселенка з Маріуполя:
У мене дверей не було ні тамбурних, ні у квартирі, вони були від ударної хвилі вибиті, але в мене в тамбурі сиділа бабця і запевняла: "Дитино, ми в тебе нічого не брали, нічого не брали, дозволь нам тут пересидіти, бо наша квартира палає".
Палали верхні поверхи будинку. Коли Катерина з подругою тікали звідти - потрапила під обстріл. Ховалась під трупами.
Катерина Шнейдер, переселенка з Маріуполя:
Коли ми почали бігти, а воно оце все летить-летить-летить, а на полі футбольному і біля під'їздів де-не-де лежали трупи людей. Нам зі знайомою прийшлось лежати на цьому футбольному полі разом з трупами й чекати, коли воно оце все скінчиться, не знаю скільки то часу було, але це дуже страшно було.
Катерина просиділа в Маріуполі, допоки росіяни не розбомбили Драмтеатр. Після цього наважилася виїхати з міста. А її чоловік залишився на "Азовсталі". Що він потрапив у полон - дізналась з новин. Тому з міркувань безпеки просить не показувати його обличчя та не називати ім'я.
Катерина Шнейдер, переселенка з Маріуполя:
До 17 травня, якщо була змога, мені на телефон приходили повідомлення або з його номера, або з інших номерів, що там з ним все гаразд, він живий і здоровий. І вже по новинах я бачила, коли їх евакуювали, я розуміла, що і його також. І вже потім спілкуючись з Міжнародним Червоним Хрестом, я дізналась, що він перебуває в Оленівці й далі 22 грудня мені подзвонив чоловік, що з ним перебував у полоні. Я знаю, де він зараз знаходиться, і для мене найголовніше, що він здоровий, цілий.
Найкращий чоловік та найкраще місто - ось дві найбільші любові Катерини.
Катерина Шнейдер, переселенка з Маріуполя:
Я б залюбки повернулась до себе, і я повернусь туди. І мені хочеться туди повернутися. Знаєте, з такою однією метою - очистити моє місто
Зараз Катерина живе у Кропивницькому. Каже, поки чекає коханого, рятується в роботі зі студентами - викладає в Донецькому університеті внутрішніх справ.
Катерина Шнейдер, переселенка з Маріуполя:
Коли лягаю спати, я з ним розмовляю. І ще коли в мене щось ламається, я теж його постійно згадую. Хочеться його кудись увезти далеко (сльози), увезти й десь сховати, хоча б на деякий час від всіх проблем, щоб він оговтався.
Люблю і чекаю попри все - ці слова Катерина щовечора подумки говорить своєму чоловікові, попри відстань та перепони.
