На Хмельниччині родились понад 4 тисячі немовлят: як ростуть "діти війни" [ Редагувати ]
Попри війну, українці створюють нові родини й народжують дітей. Від початку широкомасштабної війни, у Хмельницькій громаді зареєстрували шлюб 3 тисячі 700 пар. А на світ з'явилося понад 4 з половиною тисячі немовлят. Як ростуть "діти війни" - дізнавалися наші кореспонденти.
Настуня ніжно тулиться до мами. Цю дитину батьки чекали багато років. І так сталося, що доля її подарувала, коли почалася повномасштабна війна.
Наталія Балаєва, жителька Хмельницького:
Були пологи не зовсім легкі, скажімо так. І ми ходили у підвал разом з маленькими дітьми. Навіть двійня була з нами, носили їх, і було страшно.
Пологи в укриттях та народження немовлят під звуки сирен та вибухів. Поряд і страх, і радість за нові життя.
Дунаєвецьке пологове відділення стало прихистком для численних переселенок. 25 відсотків породіль тут - це жінки, які втікали від війни.
Володимир Кобіта, завідувач акушерсько-гінекологічного відділення:
До нас приїхали з районів, де велись та ведуться бойові дії - Київської, Харківської, Донецької, Херсонської, Дніпропетровської областей. Ми з ними періодично спілкуємось. Одні ще знаходяться в нас на території, інші вже вибули.
А в медзакладах Хмельницького немовлят народило понад 700 вимушених переселенок. Катерина разом зі старшим сином приїхала з Харкова.
Катерина Романова, мати двох синів:
Ми приїхали до Хмельницького, і тут я народила другу дитину. Але, на жаль, передчасно. Ми й в реанімації були, і навіть переливання крові робили. Скоріш за все це - стреси, війна.
Стреси та хвилювання забрали у Вікторії ще ненароджену донечку. А за тиждень ще один удар - на фронті загинув чоловік - Дмитро. Тепер жінка живе заради 9-річного сина.
Віта Івєрова, вдова:
Вчусь жити далі. Тяжко без чоловіка, тяжко, але вчусь. Не здаватися і жити. Тяжко, але потрібно все одно далі жити. Якщо є діти, заради діток жити.
Діана та Руслан - батьки двох малюків. Молодша Софійка народилася рік тому. Подружжя каже: війна зробила гострішим бажання жити й любити. Та й разом пройшли не одне випробування - побралися після важких поранень Руслана на фронті.
Руслан, батько двох дітей:
В мене внаслідок поранення відсутня ліва кінцівка ноги вище коліна і відсутнє ліве око. Я ношу протез.
Діана, мати двох дітей:
Немає чого боятися. Це ж наш майбутнє. Це ж діти. І діти, мені здається, найголовніше в житті.
Чотири із половиною тисячі немовлят народилося в пологових будинках Хмельницької громади після початку великої війни. Тому що життя і кохання перемагає!
Наталія Балаєва, жителька Хмельницького:
Ми маємо підіймати демографію України. Народжувати маленьких україночок і українців, щоб наша нація була сильніша і міцніша.