Місце прихистку: як в Чернівцях працює притулок для безхатьків [ Редагувати ]
В Україні побільшало людей без визначеного місця проживання. Релігійні організації, які допомагають безпритульним, вважають, що йдеться про більш як мільйон українців. І це майже в чотири рази перевищує показники до повномасштабної війни. У Чернівецькій області для безпритульних вже два місяці працює притулок. Ольга Лучек розкаже деталі.
Цей будинок у Чернівцях нині став єдиним місцем прихистку для тих, хто в одну мить залишився без даху над головою та засобів для існування. Тут ми знайомимось із Наталією та її чоловіком Віталієм. Їхній 12-річний син нині в школі. Подружжя пригадує своє минуле життя.
Наталія та Віталій, мешканці притулку:
- Працювала кухарем в ресторані, на базарі торгувала, сама з Чернівців, але вже потім переїхала в село в Заставнівський район. У нас там був свій будинок, але він згорів, нам хтось його підпалив. І ми жили на вулиці. Ми собі раз у тиждень дозволяли піти в готель, помитися. - Навіть ми бомжували на вулиці, ми мали кошти, ми з базару йшли милися, слідкували за собою.
3 місяці сім'я жила просто неба. Кажуть, період, коли від них відвернулися усі, був найважчим. Щоночі блукали вулицями й шукали черговий нічліг. Допоки не натрапили на цей прихисток. Зараз пара підпрацьовує на ринку, а ще чоловік з дружиною волонтерять, допомагають таким же знедоленим.
Наталія та Віталій, мешканці притулку:
Роздаю їжу на кухні, привозять люди їжу, вечерю, буває, що й сніданки привозять, роздаю людям, допомагаю по вулиці, виїжджаємо на патрулювання волонтерське, коли людину привозять, надаємо одяг, миємо, допомагаємо. Що просять, що треба - ми ніколи не відмовляємо.
Економічні потрясіння, втрата роботи, житла, соціальна незахищеність. Це найпоширеніші причини, через які люди вимушені жити на вулиці. Світлана багато років допомагає безхатькам. Каже, такої великої кількості, як зараз, не пам'ятає. Лише за місяць до прихистку звернулися майже пів сотні людей.
Світлана Скляренко, керівник притулку для безхатченків:
Я думаю, через війну зараз так збільшилася кількість бездомних осіб, раніше ще роки два так не було, їх було багато, але не настільки.
Працівники прихистку організовують соціальне патрулювання, обстежують ймовірні місця перебування безхатьків.
Світлана Скляренко, керівник притулку для безхатченків:
Теплотраси якщо це взимку, там, де батареї, тепло в підвалах. Це залізничні вокзали, автовокзали, більшість це вокзали, на ринках, на базарах дуже багато бездомних, хтось їх там підгодував, хтось щось дав, і вони постійно там крутяться.
На гарячий чай саме забігає Ілля. Чоловікові - 57 років. Каже, встиг уже зранку попрацювати, якусь копійчину на хліб заробив.
Ілля, мешканець притулку:
- Як так сталося, що ви залишилися без житла? - У двох словах, сестра допомогла. Рідна. Нас двоє, мене спрятала на тривалий час в психічну лікарню, коли я вийшов з психічної лікарні, вже не мав де жити.
За чаєм кожен ділиться роздумами й переживаннями. Для цих людей найбільше щастя - дах над головою. Від початку нинішнього року цей прихисток працює цілодобово. Коштом меценатів до будинку провели воду. Облаштували вбиральню та встановили пральні машини. Всі, хто хоче залишитися в центрі, проходять спочатку санобробку. Після чого отримують комплект постільної білизни та засоби гігієни. Однак не всім такі правила до вподоби.
Світлана Скляренко, керівник притулку для безхатченків:
Ті, хто довше як безхатько проживає, є такі, що 20 років, це дуже складні люди, з ними найважче працювати, вони нічого не хочуть, їх не можна нічого заставляти робити, митися, купатися, вони й так все знають. Кожен зі своїм характером.
Кількість мешканців у прихистку росте, тому тут задумуються про його розширення. Щоб кожна людина, котра потребує допомоги, не залишилася у відчаї просто неба.
