"Жива книга": на Львівщині опікуни та патронатні вихователі поділилися відвертими історіями [ Редагувати ]
В Україні зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування. Серед них ті, хто втратив батьків через російську агресію. Так, за час повномасштабного вторгнення їх на 12 тисяч побільшало. Для цього у Львові провели захід "Жива книга", де названі батьки та патронатні вихователі поділилися своїми історіями. Роман Гаврилів їх перекаже.
В Україні кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, сягнула чисельності середнього міста - 65 тисяч неповнолітніх.
Василина Дибайло, організаторка:
Дуже багато дітей в Україні, особливо в час війни, залишаються без турботи батьків. Для того, щоб вони не потрапляли в заклади, інституції, у час, коли й так багато стресу навколо, найкраще - це є родинне влаштування.
Щоб популяризувати всиновлення, у Львові відбувся захід "Жива книга". На ньому своїми історіями ділилися ті батьки, які народили своїх дітей серцем.
Наталія Горох, названа мати:
Побачили тих діток, довідалися про їхню історію, побачили, що вони ще трохи й мають потрапити в інтернати. Ми думали про те, як вони будуть жити, що з ними буде відбуватися, як це вони в інтернат. Ну як, діти без мами й без тата?
Сім'я Наталії та Віталія зі Сколе, що на Львівщині. 15 років тому подружжя взяло двох дівчаток, шести й семи років, у родину. Діти відразу сприйняли їх за своїх батьків. Нині обидві доньки вже здобули вищу освіту. А подружжя планує сьогодні узяти в сім'ю 14-річного підлітка. Друзі й родичі схвалюють це рішення, але так було не завжди.
Віталій і Наталія Горох, названі батьки:
Спочатку здивувалися, потім говорили: "Чого вам чужі діти?" Ми їм відповіли: "Чужих дітей не буває". Сьогодні вони навіть завидують трошечки нам, тому що вони кажуть, що навіть їхні біологічні діти не такі, як наші діти, не такі чемні.
Утім, названа сім'я - не єдиний спосіб допомоги дітям без батьківської підтримки. Галина працює патронатним вихователем уже три роки. Жінка приймає у своєму домі дітей, тато-мама яких не можуть належно піклуватись про них. Але вони завжди можуть повернутись у біологічну родину.
Галина Лаврін, патронатна вихователька:
Батько пішов воювати, мама - може, це було травмою, не було підтримки, почала вживати алкоголь. Дітей почала закривати в хаті, залишати самих, голодних. Служба вилучила дітей. Діти перебували в мене три місяці тільки. Мама підлікувалася. Зараз ця сім'я дуже прекрасна.
А ось сім'я Проциків 2008 року створила дитячий будинок сімейного типу. Тепер у подружжя вже 9 онуків.
Ірина і Михайло Процики, названі батьки:
- Якраз нам лікарі заборонили родити третю - ми хотіли дуже донечку. - І там донечка була дуже схожа на нас. - І ми вирішили таким чином взяти донечку в сім'ю, а наші хлопці кажуть: "Ви собі донечку берете, то нам ще хлопців візьміть".
Тоді їхня сім'я поповнилась на п'ятьох дітей. Нині більшість з них виросла. Професії у всіх різні.
Ірина і Михайло Процики, названі батьки:
- Є два фотографи, професійні, бізнесмени. Наш син, який загинув, він був кухарем. Чудовий сім'янин, чудовий працівник. - Коли ти народжуєш біологічних дітей, з ними теж є проблеми, але чомусь усі зациклені на тому, що всі проблеми - від дітей, яких ми беремо в сім'ю.
Крім Львова, такі "живі книжки" проведуть ще у дванадцяти містах України.
