"Ми - їхні голоси": у Чернівцях відкрили фотовиставку на підтримку військовополонених та зниклих безвісти [ Редагувати ]
"Ми - їхні голоси, почуйте нас" - під таким гаслом у Чернівцях відкрили фотовиставку, а також пройшла хода підтримки родинам військовополонених та зниклих безвісти. Понад дві сотні людей вийшли на вулиці, щоб вкотре нагадати про найрідніших, вістки від яких немає. Кожен тримав у руках портрет батька, сина, чоловіка, брата. За кожною історією гіркий біль і невимовні сподівання. Учасники акції переконані: потрібен якнайбільший розголос у всьому світові про наших українських бранців. Подробиці у сюжеті Ольги Лучек.
У виставковій залі Краєзнавчого музею в Чернівцях представлена сотня фотографій з акцій на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Автор усіх світлин - ветеран російсько-української війни Дмитро Бобров.
Насправді світлин є близько 7 тисяч і тут обрані такі найкращі світлини з цієї кількості. І кожна світлина про щось розповідає. За кожною світлиною своя особиста історія.
На одному знімку - Світлана Ватаманюк, дружина безвісти зниклого воїна. Ось уже 20 місяців щонеділі жінка приїздить у Чернівці із села Банилів, щоб нагадувати про свого героя.
Світлана, учасниця акції "Ми - їхні голоси":
Я не знаю, що з ним, безвісти зниклий. Військова частина нічого не може повідомити, бо 4 місяці були захоплені позиції "вагнерами". "Вагнера" коли вийшли з позицій, вони забрали всіх і двохсотих, і трьохсотих, всіх забрали з собою, і зв'язку нема ніякого. Не хочуть ні повертати, не дають ні списки, то ми не знаємо, де чоловік на даний час і що з ним є.
З кожною новою акцією людей, котрі шукають своїх рідних, стає більше, кажуть організатори. Дмитро разом з дружиною переконані, мовчання і байдужість вбиває, про полонених героїв-захисників має чути весь світ.
Дмитро Бобров, Олександра Сплавська, ініціатори акції "Ми - їхні голоси":
Війна продовжується, люди в нас гинуть, попадають в полон, зникають безвісти. І саме для цього ми хочемо провести цю ходу, аби привернути більше уваги - хода підтримки військовополонених та зниклих безвісти. Щоб вони не почували себе на одинці, щоб про це говорили. Щоб про це висвітлювали усі медіа, ось як ми говоримо про погоду, щоби щотижня ми повідомляли громадянам України, що відбуватиметься акція з підтримки, ці акції дуже важливі.
Тут кожен чекає на вісточку від свого чоловіка, сина чи брата. Кажуть, боротися за них треба так само, як і вони боролися за нас - несамовито.
Євдокія, учасниця акції "Ми - їхні голоси":
Пропав безвісти мій чоловік 13 квітня цього року. Куди не зверталася, нічого, відповідей немає ніяких.
Тетяна, учасниця акції "Ми - їхні голоси":
Чоловік мій був приряджений до п'ятої штурмової бригади літом цього року, в червні. Зник в селищі Іванівське Донецької області Бахмутський район. Вже більше 2 місяців взагалі немає ніякої інформації, вважається безвісти зниклим під час стрілецького бою.
Рідні кажуть, найважче оббивати пороги усіх можливих структур, щоб почути бодай якусь інформацію.
Тетяна, учасниця акції "Ми - їхні голоси":
Вони дають таку якусь поверхневу відповідь, нічого не знаємо, чекайте, шукайте. На цьому все. Своїми силами стараємося в групах телеграм-каналів знаходити родичів, з ким був разом, об'єднуватися і якось шукати інформацію, хоча б для себе щось взнати, бо від військової частини взагалі нічого, на жаль.
Рідні полонених та безвісти зниклих просять усіх небайдужих українців привертати увагу до визволення наших воїнів. А всіх відповідальних осіб - посилювати роботу з їхнього визволення. Сьогодні зі світлинами найрідніших вони проходять вулицями Чернівців. Не зупиняє ні дощ, ні холод.
Забуття - гірше ніж поразка.
Рідні українських бранців продовжать свої акції, і вірять, що всі військовополонені будуть вдома.
