Працює під землею: історія шахтарки з Львівщини [ Редагувати ]
Мала б стати модельєркою, натомість спустилася під землею. Марія Осінська працює на шахтах Львівщини. Весь час прагнула опанувати складну роботу і з початком повномасштабного вторгнення їй довірили керувати ліфтом для перевезення гірників. Шахтарка. З якими упередженнями жінка стикається? Далі історія Марії.
Вулицями Гірника, що на Львівщині, поспішає жінка. 38-річна Марія повертається зі зміни в шахті. Її робота на глибині шестисот метрів. Перепочинку після чергування під землею - небагато.
- Скільки у вас вихідних? - Один. У тиждень. - У тиждень? - Так, у місяць чотири вихідних.
Але наша героїня запевняє: такий графік її цілком влаштовує.
Марія Осінська, гірниця:
Якось так було, що мені поставили три вихідних підряд, я не знала, що мені робити, не знала, куди мені подітись. Уже чекала своєї роботи, коли я нарешті на роботу піду.
Так Марія Осінська живе майже 20 років. Хоча за фахом вона - модельєр, і шити вміє вправно. Але це зовсім їй не до душі.
Марія Осінська, гірниця:
Я знала, що моделювання, конструювання предметів народного вжитку, це потрібно було робити все ідеально. Сидіти, кроїти, шити - це все не моє. Не моє, і все. Шахта вже скільки років, без шахти я не можу уявити, як я буду, коли я вийду.
У 18 років Марія влаштувалася працювати в копальні. Тривалий час мала посади лише "на землі". Жінок униз не пускали, але вона все одно прагнула більшого. Керівництво пропонувало навіть керувати надважким скрепером.
Марія Осінська, гірниця:
Я кажу: "Ні, я не хочу, я хочу під землю". Тому що на той момент, коли я працювала на шахті "Відродження", жінок під землю не брали. А мені було цікаво побачити, як вони працюють, взагалі було цікаво побачити, як воно, під землею. Бо нагорі ти бачиш лише, як вони ходять із саморятівником, у касці, спецодягу і все.
Після 2022 року багато гірників пішли боронити Україну. І тоді жінці запропонували таки роботу під землею. В її обов'язки входить координація руху ліфта, яким опускають і підіймають шахтарів.
Хочу вам показати своє робоче місце, але дуже погано видно, бо погане освітлення в нас у шахті. От там є моє робоче місце, але там дуже темно.
Клітка, якою керує Марія - за три хвилини опускається на шістсот метрів глибини.
Вона дуже стрімко летить униз. Видно стіну, як швидко вона змінюється при падінні.
Марія Осінська, гірниця:
От найперше, що мені було страшно - це спуститись під землю. Перші рази закладало вуха. Медсестра казала: "Відкривай рот, і не буде вуха закладати". А вже з часом звикається до всього. Це вже як "добрий день".
Щодо робочої атмосфери в колективі, то Марія зізнається: спершу колеги-чоловіки ставилися з упередженням.
Марія Осінська, гірниця:
Проскакували такі словечка: "Що вони будуть робити, їх понабирали в шахту". Особливо жінки-гірноробочі, які стикаються кожен день з чоловічою роботою.
Згодом поводження змінилося. Гірниця переконана: усі в професії - рівні, хоча подеколи жінки таки мають перевагу.
Марія Осінська, гірниця:
На роботу навіть відповідальніше приходять, в шахту спускаються відповідальніше. Чоловіки: "А я ще собі в бані порозмовляю". То з тим, то з тим. Він може навіть в шахту приїхати за двадцять восьма. А жінка вже 7:30, вона вже як штик в клітці, бо знає, що на неї робоче місце чекає.
Але здебільшого на шахті гендер не має жодного значення: потрібен лише командний підхід.
Марія Осінська, гірниця:
Були такі випадки, коли ти, коли вагонетку тільки чотири людини зрушують з місця. І закочуємо її, запихаємо в клітку. Це дуже важко зробити самостійно, це тільки колектив.
Марія планує і надалі розвиватися у професії. Хоче стати машиністом підземних установок. А поки що, відразу після нашої розмови, жінка пішла готуватися до чергової, четвертої поспіль, нічної зміни.