Поховали синів і взяли під опіку трьох дівчат: історія подружжя з Черкащини [ Редагувати ]
Поділитись любов'ю після власної втрати. Подружжя з Черкащини вирішило взяти опіку над трьома дівчатами після трагічної загибелі двох синів. Оксана Харченко та В'ячеслав Матата тепер виховують трьох сестер, батьків яких позбавили прав. Як живуть і про що мріють - розповіли Ірині Васюрі.
Ця кімната - тепер місце для сімейних нарад та дозвілля. Сьогодні Діана, Настя та Оксана разом роблять стрічкові квіти. Навчила Наталія, вона тепер дівчатам за старшу сестру. Про свої щоденні клопоти першою заговорила Настя, їй 15.
Анастасія, дитина під опікою:
У нас є своя кімната, я всіх пробуджую кожного ранку вставать у школу.
Дівчатка в новій сім'ї вже дев'ять місяців. Раніше жили з татом. Та згодом його, як і маму, позбавили батьківських прав, а доньок вилучили з родини.
Діана, дитина під опікою:
Нас забрали в патронатну в Шевченкове і потім сюди в Юркове. Трохи було страшно, бо це переходить в другу родину, а тоді ми вже звикли тут уже.
До нової сім'ї звикали поступово. Ось Оксанка, наймолодша з сестер, сором'язливо показує нам перший подарунок для названих батьків.
Оксана, школярка:
Це ми з Діаною робили, вона допомогла зробити це сердечко.
Рішення про опіку у цій родині обговорювали давно. Дорослі діти таку ідею батьків підтримували.
Наталія Лазаренко, донька Оксани:
Поки Роми не стало, це обговорювалося в сім'ї, мама каже, як ви будете дивитись, ми з братом сказали беріть, ми допоможемо, ми підтримували як могли. Це наше спільне було, якщо батьки так задумали, то ми їх підтримали.
Остаточно вирішили після трагічної смерті обох синів.
Оксана Харченко, опікунка дітей:
23 виповнилось і 23 мало виповнитись, 24 лютого народився, 14 серпня загинув, 14 жовтня народився, 14 березня загинув.
Старший Андрій загинув від ножових поранень ще у 14 році, а молодший Роман - 2022 під час оборони Київщини. На світлинах у вітальні вони усміхнені й разом. Найкращий друг Романа та чоловік Наталі - теж військовий, каже: мати велику сім'ю була і їхня із дружиною мрія.
Дмитро Лазаренко, зять Оксани:
Родина - це для мене дуже багато значить, це моя підтримка, рід, заради чого жить і живу, мені з ними весело, можу так сказать.
Щоб оформити опікунство над дітьми, Оксана з чоловіком В'ячеславом відвідували спеціальні курси. Їхнє найголовніше бажання, каже жінка, поділитись любов'ю і турботою, а ще передати дівчаткам важливий життєвий досвід.
Оксана Харченко, опікунка дітей:
Людяності, бо ці сердечка, на жаль, дуже тверді, вони не бачили материнської ласки, вони не бачили материнської любові. Для нас вони як панацея, я кажу за себе, бо я звикла, коли в мене велика родина.
Окрім цього, родина у пам'ять про молодшого Романа, за гроші, які отримала після його загибелі на війні, спорудила дитячий майданчик. А ще будує церкву Покрови Пресвятої Богородиці - захисниці воїнів.
В'ячеслав Матата, опікун дітей:
Це в пам'ять про сина, син хотів церкву, а для наших будущих дітей, ми не вічні, але все одно, в селі церкви не було, це перша церква в селі, діти будуть, дітей діти, покоління.
Змиритися з втратою власних дітей, каже подружжя, неможливо. Але покращити хоча б трохи світ для інших вони зможуть.
