До України повернули дітей-сиріт після 1000 днів евакуації в Туреччині [ Редагувати ]
Понад три тисячі українських дітей-сиріт, що були евакуйовані на початку повномасштабного вторгнення, повернулися додому. У Києві завершився благодійний проєкт "Дитинство без війни". У рамках заходу відбулася наймасштабніша приватна евакуація дітей-сиріт з України до Туреччини. Тривала вона тисячу днів.
Як позначилося на дітях життя у вимушеній еміграції та як після повернення вони живуть зараз у рідній Україні? Усі подробиці далі.
Майже три роки вони прожили на березі Середземного моря і не чули ні вибухів, ні виття сирен. Це була наймасштабніша евакуація дітей-сиріт з України. Її організували на початку повномасштабного вторгнення за підтримки благодійників та перших леді двох держав - України й Туреччини. Родина Ольги Маркевич з Дніпропетровщини - одна з найбільших серед тих, які наважилися на евакуацію.
Ольга Маркевич, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:
Взагалі 10, ми до Туреччини виїжджали, то в мене було 14 дітей, в мене була найбільша родина, в мене було 10 діток, які були членами родини, одна дитина вже була старша, їй було за 18, і троє внуків було зі мною. Троє онуків біологічних, а то всі дітки прийомні, ми вагалися, чи зможемо ми виїхати з такою кількістю дітей, а потім нам запропонували такий проєкт, і можуть нам організовано виїхати, ми подивилися, подумали і вирішили, що це так добре, всі виїхали, не жалкуємо зовсім.
Ольга переконана - життя в евакуації врятувало дітей від війни, ще й допомогло їм стати соціально активнішими. Розпорядок кожного дня був такий, що сумувати було просто ніколи.
Крістіна Бабенко, вихованиця багатодітної родини:
Онлайн-навчання було, деякі волонтери помагали з уроками, англійську, українську мову вели. Бісероплетіння, малювання, арттерапія, ігри, волейбол баскетбол, футбол.
Станіслав Короїд, вихованець дитячого будинку сімейного типу:
У нас був танцювальний колектив, і ми їздили, виступали в Анталії, їздили навіть в Аланію, проводили свої заходи в самому готелі, і багато чого досягли.
18-річний Станіслав після повернення в Україну вступив до професійного училища, вчиться на кухаря. Діти діляться враженнями - хай би як добре було в сонячній Туреччині, понад усе їм хотілося додому.
Крістіна Бабенко, вихованиця багатодітної родини:
Дуже хотілося.... Вдома є вдома.
В межах проєкту "Дитинство без війни" за кордон вдалося евакуювати три з половиною тисячі дітей. Тоді на початку повномасштабного вторгнення це здавалося нездійсненною метою, кажуть організатори.
Руслан Шостак, організатор евакуації українських дітей-сиріт в Туреччину:
Перша кількість - 2000 тис. людей, то було 9 літаків, яких ми взяли, вивезли з Румунії, перші 9 літаків до Румунії ми довозили вагонами, залізницею, в Румунії у нас три тижні пішло на домовленості з турецькою стороною, і всередині країни - міждержавною домовленістю, що діти виїжджають.
Тепер усі ті клопоти позаду. Близько тисячі днів діти разом з опікунами провели в безпеці. Зараз вони знову вдома. Попереду адаптаційний період.
Оксана Жолнович, міністр соціальної політики України:
Ми зробили реінтеграційний табір на Закарпатті, в найбільш безпечному нашому регіоні, і зараз група дітей, яка повернулася, проходить там адаптацію і реабілітацію, тому що онлайн-навчання, бо там не було українських вчителів, потягнуло за собою певні втрати, все ж таки діти потребують трохи іншої соціалізації, тому що це був курорт, який був дуже обмежений, діти підросли, вони змінилися у своєму баченні, у своїх очікуваннях, і зараз ми дуже хочемо, щоб повернення не виглядало як травма, щоб воно було для дітей зрозумілим.
Тепер для посадовців завдання номер один - знайти дітям-сиротам опікунів та батьків.
Петро Добромільський, голова Державної служби у справах дітей:
Від служби у справах дітей виїхала моніторингова група, ми оцінили потреби кожної дитини, їх стан, пропрацьована робота Службою у справах дітей Дніпропетровської області, а також Кривого Рогу з пошуку родин, щоб потім максимально швидко пропрацювати їх питання влаштування з кожною дитиною під опіку: ПС, ДБСТ, а також під усиновлення.
Посадовці наголошують: для дітей найкращим варіантом стане будь-яка форма, але саме сімейного виховання. Бо лише маючи опору у вигляді родини, вони зможуть повноцінно адаптуватися до життя в умовах війни.
