Пережив 10 місяців пекла в полоні: історія воїна "Азовсталі" [ Редагувати ]
Захиснику "Азовсталі" Костянтинові Бобрику було за шістдесят, коли він добровольцем пішов захищати Україну. У битві за Маріуполь чоловік двічі ледь не загинув. Спершу від ворожої кулі, а потім від пострілу з танка.
Боєць пережив десять місяців пекла в російському полоні. Але не зламався. І зараз Костянтин продовжує боротьбу за повернення з ворожої неволі своїх побратимів. Історію воїна слухала Жанна Дутчак.
Захиснику "Азовсталі" Костянтину Бобрику було за шістдесят, коли він добровольцем пішов захищати Україну. У битві за Маріуполь двічі ледь не загинув: спершу від ворожої кулі, а потім від обстрілу танка. Боєць пережив десять місяців пекла в російському полоні... Але не зламався. І нині Костянтин продовжує боротьбу за повернення із ворожої неволі своїх побратимів. Історію воїна слухала Жанна Дутчак.
Захисник "Азовсталі" Костянтин Бобрик досі зворушено згадує перші хвилини на волі після десяти місяців російського полону.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Ти живий, ти дома, ти цю землю обнімаєш, ти ходиш по українській землі, рядом вже не кацап, і не вб’є тебе, і не принизить, а свої обнімають…
Чоловік - родом із Луганська. Працював на залізниці машиністом тепловоза. У 2014-му, коли почалася російсько-українська війна, перебрався з родиною у Маріуполь. І одразу навідався у військкомат. У військо Костянтина тоді не взяли. Та боронити країну вирушив його старший син. А за шість років приєднався до нього і середній.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Я своїй дружині сказав, кажу, якщо велика війна почнеться, то я теж піду.
У лютому 22-го Костянтина взяли у 109-ту бригаду територіальної оборони. Там спільно з іншими маріупольцями 60-річний чоловік став на захист міста.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
І два відділення направили, навіть більше взвод тридцять чоловік направили до "Азова" на допомогу.
Уперше Костянтина поранило в березні - російський снайпер поцілив у ногу. Далі було ще одне - у важких боях на підступах до Азовсталі.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Вистріл танка був, і мене засипало, і мене хлопці відкопали. У мене були поранення голови, контузія, ліва сторона тіла вся поломана.
Ледь притомного бійця доправили на "Азовсталь" у шпиталь. Росіяни тоді обстрілювали завод цілодобово.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Хто не бачив пекло, то має побачити це.
Костянтин ще не знав, що справжнє пекло попереду. У травні 22-го воїн зі ще двома тисячами захисників "Азовсталі" вийшли із заводу. Щоб здатися в "почесний полон".
Українських військовополонених росіяни відвезли в колонію в Оленівці. Щоденно водили на допити: там катували й ламали психологічно. Годували недоїдками.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Баланда якась і головки від риби. І хліба десь десять грамів. По-друге, води ніякої не було. Ця вода, вони набирали з озера якогось. Оленівка - це пекло. Хлопці худли на очах.
Сам Костянтин схуд аж на сорок кілограмів. Ось ця світлина звідти. Окупанти пришпилювали фото до одягу захисників разом з їхніми особистими даними.
За кілька тижнів бранця етапували на Луганщину у Свердловську виправну колонію. У ній чоловік пробув майже десять місяців.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Лягаєш спати й думаєш: проснешся чи ні, тому що хороших руських не буває, коли обшуки постійно до гола, роздягали, ти присідаєш, повертаєшся, це щоб принизити, щоб чоловік думав, що він ніхто.
Вижити й не зламатися допомагали думки про сім’ю. Костянтин не знав, що з рідними, де вони й чи взагалі живі, але вірив у зустріч на цьому чи тому світі.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Це може здатися, що ти з розуму з'їхав, але я просинався, розмовляв з ними, як пройшла ніч, коли виводили на прогулянку, ходив і розповідав, як день пройшов.
У березні 23-го відбувся черговий обмін полонених. Додому повернулися 130 захисників, серед них - і Костянтин Бобрик. Щойно опинився на рідній землі, одразу зателефонував дружині Галині.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
І я ото набрав, і коли почув її голос, я як мале дитя заплакав.
Виявилося, що жінка з сином більше як місяць пробули в Маріуполі в окупації.
Як вибралися, оселилися на Прикарпатті. В Івано-Франківську родина Бобриків живе й зараз.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Я нікуди не хотів виходити... Таке було відчуття, я боявся всього. Мені дружина допомогла в соціум увійти, а потім я зустрів своїх однодумців, тут багато дружин і матерів хлопців з Маріуполя, які в полоні.
Щотижня вони виходять в місто на акції, аби нагадати всьому світу: є бранці кремля. І їх багато.
Костянтин Бобрик, ветеран російсько-української війни:
Вже третій рік і ми ніяк не можемо їх звідти... І от цим я зараз живу, тому що полон - це виживання, там катують, принижують, і це третій рік...
