Два тижні сам тримав навалу орків: як боєць "Фін" дивом вижив у битві [ Редагувати ]
У героя наступного матеріалу шансів на те, щоб вижити, майже не було. Але він витримав і переміг ворога. Рік тому цей матеріал приголомшив нашу редакцію.
Історія про те, як український десантник на позивний "Фін" два тижні утримував позицію під Бахмутом. Завдяки тому, що "Фін" викликав вогонь нашої артилерії на себе, загинуло багато російських окупантів. Але вони продовжували атакувати, не знаючи, що воюють лише проти одного пораненого бійця.
Сергія вдалося врятувати. Тривалий час він лікувався. Яка його доля зараз? Далі ексклюзивний матеріал Ігоря Левенка.
"Фін", "Фін", я - "Муха-Дракон" вийди, будь ласка, братику на зв'язок. Вийди, братику, я тебе прошу… Дивись, мені головне, щоб ти сектор бачив, основну дорогу і маленьку, як прийняв…
Рік тому ця історія вразила всю Україну і не тільки… Про неї дізнався світ.
Історія про неймовірну силу духу, непохитну волю і нелюдські зусилля українського десантника, який під час пекельних боїв у Кліщіївці, не відступив перед ворогом, навіть коли лишився поранений на позиції сам. Під носом в окупантів по рації боєць коригував українську артилерію. А коли росіяни намагалися його оточити, вогонь викликав на себе.
Я тоді в Бога попросив, кажу: Господи-Боже, якщо ти допоможеш витягнути "Фіна", і "Фін" буде живий, то я перестану курити. Я вже чотири дні не курю…
Наш герой - Сергій Споденюк за позивним "Фін". Після поранень, понад пів року воїна лікували. Нині він уже повернувся у Збройні сили. І завітав у гості до редакції "Подробиць".
Про свою непересічну долю і про війну Сергій розповів нам ексклюзивно в невеличкому інтерв’ю.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
Не скажу, що я знав, що робити, велика заслуга хлопців. Воно по факту то так, що десять із десяти ти не вийдеш із тієї ситуації, але якби не хлопці, якби не підтримка, якби не командири і якби не ті групи, що мене витягували, то не було б цього інтерв’ю…
Сергієві - 37 років. Закінчив аграрну академію. Десять років працював на заробітках у Фінляндії. 2023 повернувся в Україну й одразу пішов у ТЦК. Але потрапити до війська була проблема.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
На той момент ще по старих ВЛК я числився як обмежено придатний. І тому їм прийшлось трохи набридати. Отак я опинився в армії, це мені вже було 36. Проходиш ВЛК, а всі дивуються, мовляв, це що в тебе День народження сьогодні? Кажу: так. А що ми можемо вам подарувати чи зробити? Кажу: пишіть "придатний".
Сергій сам обрав службу у вісімдесятій десантно-штурмовій бригаді. Галицькі десантники тоді билися з московитами під Бахмутом. Ворог не шкодуючи своїх резервів намагався повернути втрачені позиції біля Кліщіївки.
Окупанти хвилями атакували. Штурмували піхотою, залучали техніку. Але намарно. Українські захисники зайняли активну оборону на околицях села.
Росіяни вогнем артилерії потужно били. Серед наших десантників були загиблі й поранені.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
Так вийшло, що коли ми вилізли, то нас накрило одразу двома мінами, і хлопці були важко поранені, "затрьохсотило" всіх, у мене три кінцівки були зачеплені осколками. Я одразу наклав бандажі на обидві ноги, і кровотеча перестала, і не було необхідності накладати турнікети, мені пощастило просто…
Першими евакуювали тяжких. "Фін" свою чергу на евакуацію залишив наостанок.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
За мною прийшла група, і вже мали відносити, але знову нас почали мінами закидати, і ми сховалися у бліндаж, це було більше чим по-сірому. У хлопців був варіант або лишатися, або зі мною відкочуватися. І я кажу, що під таким обстрілом ви мене не витягнете, а вам треба поспішати, поки по-сірому ви можете вийти, бо з "трьохсотим" ми тут ляжемо всі. Вони з собою принесли рацію. Як зараз згадую, я повертаю голову, і на мене дивляться ці очі, це личко бородате - Олександр, позивний "Дикий", і я кажу йому: лиши мені рацію. Він віддав мені рацію, бо в них була ще запасна, і на тій рації на батарейках, що були, я тримав зв'язок. Приходилося їх обігрівати й засовувати під пахви, щоб вони так швидко не сідали…
Юрій – командир взводу. Саме він тоді тримав по рації зв'язок із "Фіном".
Юрій, командир взводу 80-ї ОДШБ:
Під час штурмів противника так сталося, що "Фін" залишився сам. Останні чотири дні він пролежав між трупами противника без води, і без їжі, і тільки виходив по рації на зв'язок в установлений час.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
Коли вони вже впритул підійшли, і коли вони вже оточили бліндаж, то я навіть вже без жодних паролів і кодів просто включив рацію, просто прошепотів, щоб накривали…
Тоді взводний Юрій у рації почув голос Сергія. "Фін" просив українських артилеристів вдарити з усіх стволів. Вогонь викликав на себе.
- Як швидко наші реагували на ваші прохання? - Хвилина-півтори…
Поранений "Фін" тримався, ламаючи усі плани окупантів. За ним вирушали групи евакуації, але ворог не давав змоги їм підійти.
Наші аеророзвідники з дронів скидали бійцю воду й шоколадні батончики.
І не те, що воду доставляли, а розбавляли воду медикаментами, антибіотиками, що мене також спасло…
А одного разу в бліндаж, де ховався Сергій, заліз росіянин.
Сергій Споденюк "Фін", військовослужбовець ЗСУ:
Ти тримаєш гранату в руці, а він на це навіть не звертає уваги, тому що він сам поранений. Та видно, що в стані шоку він на це не звернув уваги. Позвали його свої, і він до них виповзає, я кажу: "Вода есть, брат?" Він, мовляв: "Нет, такого нет…" І він тільки вискочив з мого бліндажа, я вже приготувався викинути свою "ефку", але наші артилеристи його скоріше забаранили, ніж я встиг викинути ту гранату…
Коли вже зовсім не було можливості його забрати, я йому сказав: "Фін" в тебе є тільки одна можливість звідти самому доповзти до наших, того що ніхто не прийде".
Артем, позивний "Бучер", десантник 80-ї ОДШБ:
Я заводив людей на позиції. Чую, що хтось кричить. А найцікавіше - він кричав чомусь Саньок. Не знаю чому. Я почав відзиватися до нього. Я вже тоді зрозумів, що це "Фін". Він через мінне поле переліз. Якось йому пощастило. Він ходити не міг, я його брав за руки, і він мені за шию хапався, і потихеньку перебралися до сусідньої позиції.
Ця неймовірна історія закінчилася для Сергія щасливо.
- Але приклади є, так, коли люди просто не витримують і просто закінчують зі своїм життям. Ви витримали! - Коли вже тебе оточили, і ворог буквально вже на відстані руки, і тоді ти вже на якось невербальному рівні розумієш інші речі, які зараз пояснити не можна. І мисль була одна: чим більше їх із собою забрати… - Сергію, але менш з тим я коли усе ж таки читав коментарі, які люди писали, то дуже часто там буквально через один комент люди писали, що ця людина Сергій Споденюк заслуговує на найвищу нагороду і на найвище звання Героя України. І я гадаю, що це справедливо. Чому ви не вважаєте себе героєм і чому ви кажете, що це не героїчний вчинок? - Так, я так вважаю. Я не за хрестиком і не за нагородою туди йшов, це так на чистоту, і не треба на цьому наголошувати. Бо навіть в моєму випадку найвищу нагороду заслужили хлопці…
Сергій Споденюк - родом з Коростишева, що на Житомирщині. Справжня людина, яка стала на захист рідної землі.
Зрештою навіть така аналогія і нам спала на думку, всі ж у школі вивчали "Повість про справжню людину". - Та я не Маресьєв! - Та хто зна! Але аналогія ж є…
