Праведники народів світу: хто і чому рятував євреїв під час Другої світової війни [ Редагувати ]
І далі про людину, до якої війна прийшла двічі: в дитинстві й у старості. Під час Другої світової родина Василя Назаренка переховувала євреїв, рятуючи від загибелі. Сьогодні, майже через вісім десятиліть, 93-річний українець знову чує вибухи й знову бачить, як гинуть невинні.
Герой нашого наступного матеріалу - один із тих, хто у найтемніші часи обрав світло. Він - Праведник народів світу.
Це геноцид страшний. Не можна так чинити росії з Україною й з будь-якою іншою державою. Це страшно.
Василю Назаренкові невдовзі виповниться 94. Йому довелося зустріти війну двічі: у дитинстві й на схилі років.
Другу світову, від якої здригнувся світ. І жорстоку, загарбницьку війну росії проти України. Пам’ятає вибухи бомб тоді й чує їх тепер. Пригадує, на початку німецько-радянської війни його рідне село Війтівці опинилося в тилу. Батьки-землероби Мойсей і Лукерія Назаренки з трьома дітьми, Василем, Надією та Єфросинією, жили бідно.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
Радіо не було, телебачення не було, нічого не було. Прийшов із військкомату товариш, приніс лист - війна. У кожне село приніс повістки, що збори там-то й там-то. У дубині. Ось у цю дубину й почали ходити. Чимало народу туди йшло. Дружини чоловіків проводжали, діти батьків проводжали. І я свого батька проводжав туди. А звідти вже все, не поверталися.
Людей збирали в колону і направляли в бік фронту. А в небі - німецький літак-розвідник "Рама".
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
І винищувачі по цих колонах стріляють. Ну, в одній із них і мій батько був. Люди з цієї колони по кущах. Куди йти? Додому. Приходять до хати, а територія вже окупована.
У другій половині серпня 1941 року село вже було під гітлерівцями. У громаді заговорили про знищення нацистами євреїв.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
У серпні, у другій половині дня, на заході сонця, я цю картину пам'ятаю. Відчиняється хвіртка, заходить жінка. Переночувать (каже українською). Саме батько вдома був, він додому вже повернувся. Нас було 5 чоловік: 3 дітей, 5 ложок, а 6-ї ложки то нема, треба десь шукать.
Назаренки заметушилися у пошуку 6-ї ложки. Для гості. І розділили скромну вечерю з Етей Єдушвілер.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
Я не знаю, їла вона там чи ні. Спала чи не спала. Певно, вивчала родину. Вранці підходить до батька і каже: Мойсею Васильовичу, врятуйте життя.
На сімейній раді вирішили рятувати. Одностайно. Відтоді діти називали Етей тітонькою Анютою.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
Встає тьотя Анюта, і ой-ой-ой-ой, щодня стогне. Що таке питають у неї? Каже, у мене донька є, разом із нею йшли, доньку забрали в концтабір.
Бетю, шістнадцятирічну дочку Етей, забрали до Немирівського гетто. Старша сестра Василя - Єфросинія, що знала німецьку й добре орієнтувалася в місті, наважилася на відчайдушне. У двадцять років, заручившись підтримкою двоюрідної сестри, вирушила пішки до Немирова - понад двадцять кілометрів крізь невідомість. Там, серед євреїв, на виснажливих дорожніх роботах, за описом впізнала Бетю і повела додому. З того часу сім'я Назаренків переховувала єврейок два з половиною роки.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
Ніяких підвалів не було. Жили там, де ми. І від свого, і від чужого під ліжко ховалися.
Наш герой пригадує: щовечора засинали з думкою, що ранок може не настати. Адже німецька пропаганда карбувала страх: хто рятує євреїв, буде розстріляний.
Коли ж почались облави, малий Василько, ще хлопчина, провів Етю з Бетею полем непомітними стежками й сховав у копиці сіна. Там жінки пробули цілий тиждень
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
А я їм щовечора, щойно стемніє, водичку приносив. Сало вони не їли. Картоплю там, яйця, хліб носив.
Лінія фронту на Вінниччині змінювалася кілька разів до 22 квітня 1944 року. Уперше село звільнили в січні 1944-го.
Василь Назаренко, Праведник народів світу:
Люди збиралися на майданчиках. Усі в селі одне одного знають, хто, що і як. А оці двоє - Бетя й Мама, а це що за люди. І всі кажуть: це ті люди, що їх Мойсей рятував.
Тоді Етей і Бетя й пішли від Назаренків. Спершу осіли у Вінниці, згодом доля привела їх до Німеччини. Та нитка вдячності не обірвалась: усе життя вони берегли зв’язок із тими, хто їх урятував. А родина Назаренків ще довго жила в тіні страху. Зараз Василь Мойсейович знову зазирає у вічі війні. Але вже не дитячими очима, а серцем, що болить за життя, які вберегти не може.
Я сприймаю дуже болісно. Люди гинуть. Це вдови, це діти. І так далі. Це страшно.
У 95-му році сім'ю Назаренків удостоїли званням Праведників народів світу.
Хто врятував хоча б одне життя, той врятував цілий світ.
