Заручники закритих кордонів: тисячі українців намагаються повернутися додому [ Редагувати ]

До речі, в Ізраїлі досі залишаються громадяни України. Загалом за кордоном 15 тисяч наших співвітчизників, і багато з них  сидять там без грошей, і без можливості повернутися додому.

Анна Філь зібрала кілька цікавих історій українців, які опинилися у карантинних заручниках в Дубаї. Дівчат, які просто дивом вилетіли з Ліми, а потім із Європи автомобілем добиралися на Батьківщину. І лондонця, який самотньо переживає карантин у Києві. Отже про довгий шлях додому - далі.

Заручники закритих кордонів.

Сейчас мы сидим, ждем наш рейс.

Часто без роботи, без грошей і в ізоляції та ще й у чужій країні.

Не войти в панику, не окунуться во все страхи свои.

Багато хто встигнув повернутися. Прямими спецрейсами, або з пересадками через треті-четверті країни. А то й пішки через кордон. Ось це відео, наче кадри з фільму-катастрофи, облетіло, певно весь світ. Коли наші співвітчизники штурмували рідні рубежі.

Та чимало "наших" - і досі "карантинять" за кордоном.

Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України:

У нас трохи збільшилася кількість громадян, які звернулися за допомогою до посольств та консульств, тобто стали учасниками програми захист. Це 15369 громадян. Ще минулого тижня чи на початку цього тижня їх було десь 14 тисяч.

Загалом арифметика карантинної міграції українців виглядає так. На Батьківщину вже повернулися понад 650 тисяч людей. Досі за кордоном - понад 15 тисяч. 6 тисяч перебувають на карантині, а 9 тисяч шукають шляхи, як повернутися додому.

 

Дубай. Саме так зараз виглядає сучасна оаза серед пустелі. Спустошеною та знелюдненою. Тут дуже суворий карантин: комендантська година після 8 вечора - поки дезінфікують вулиці. Так бачить місто й українка Валерія. Щоправда, здебільшого лише з вікна квартири.

Машин очень мало, людей абсолютно нигде нету, все таки работает карантин в Дубае, люди действительно не ослушиваются, а сидят по домам.

На вулицю - лише по продукти чи ліки. У ліфті стояти спиною один до одного, чітко за розміткою. На вході до супермаркету - безкоштовні санітайзери і рукавички. Зачинені готелі, бутики та ресторани. Зокрема й той, де Валерія працювала менеджером. Через карантин вона втратила роботу.

Валерія Іванова, українка в ОАЕ:

Пошла огромная волна сокращений, очень многие ребята остались без работ или сокращены, или на неоплачиваемом отпуске.

Без заробітку залишився і хлопець Валерії - він працював в готелі. І їхні друзі-діджеї, теж українці. Тож вони вирішили разом винаймати житло, щоб було дешевше. І намагаються якомога швидше повернутися додому. Коли Україна оголосила, що закриває повітряний простір, вилетіти одразу не змогли.

Валерія Іванова, українка в ОАЕ:

Я не могла улететь ранее, потому что мой паспорт был у работодателя, для того чтобы они смогли мне отменить мою рабочую визу. Просто так сбежать из страны тоже не получится, потому что потом можете получить не только штрафы при выезде из страны, но и бан на все оставшееся время.

За свої гроші Валерія та її друзі придбали квитки на спецрейс до києва - на 28 березня. Та його скасували.

Валерія Іванова, українка в ОАЕ:

У нас получилось слава богу поменять билеты со спецрейса который был отменен, слава богу бесплатно на 26е апреля. Дай бог, что мы улетим домой. Мы понимаем, что нас ждет обсервация, мы на это все согласны, мы поддерживаем эти меры.

 

 

 

Психологічний тренінг - виживання. У такій ситуації опинилися українки, які полетіли вивчати енергопрактики в латинській америці, в Перу. Країна закрилася на карантин шкидко - буквально за лічені години.

Тетяна Абоалела, українка в Перу:

Уже 16 числа приехав в аэропорт, мы обнаружили что в 11.25 нашего рейса не будет.

Відрізані від світу, на іншому краю світу. На вулицях - військові, ввечері - комендантська година. Українське консульство вийшло на зв'язок із Тетяною та порадило покладатися лише на себе.

Тетяна Абоалела, українка в Перу:

Благодаря знакомству нашего сопровождающего, они нам сделали возможность проживаать в отеле за половину стоимости всего лишь. Предоставили возможность готовить у них на кухне, то есть отель маленький, они в принципе закрылись.

Гроші, які залишалися, дівчина склали у спільну скарбничку. На закупи виходять по черзі, за графіком. І так у підвішеному стані живуть уже 2 тижні. При цьому писали й дзвонили і в українське посольство, і в МЗС.

Тетяна Абоалела, українка в Перу:

Наш вопрос решался и мог решиться только через дипломатические лица, что в принципе так и произошло.

Урешті дипломати організували евакуацію. Українок застерегли - літак австрійських авіаліній, на нього потраплять лише, якщо вчасно не приїде група австрійців з іншого міста.

Тетяна Абоалела, українка в Перу:

Будьте готовы к тому, что сейчас поскольку аэропорт Лимы закрыт, первое вы будетет улетать с военно воздушной базы, второе специальным рейсом, тертье - возможно вы и не улетите здесь.

Та історія дівчат з Перу зі щасливим кінцем. Тетяна і ще восьмеро українок через Австрію, на автомобілях тамтешнього українського консульства, таки дісталися додому. Зараз - дотримуються ізоляції. А свою пригоду - називають найкращим тренінгом, який навчив їх бути командою. 

А це вже Київ. Андрій Сидельников - російський опозиціонер, громадський активіст. До життя на чужині йому не звикати. Свого часу через переслідування й погрози Андрій утік з Москви.

Андрій Сидельников, іноземець в Україні:

Случилось это больше 12ти лет назад, и на самом деле не очень мне хотелось за свои политические взгляды сидеть в тюрьме.

Політичний притулок отримав в Лондоні - його тепер називає своїм домом. Хоча всі рідні досі живуть в Москві.

Андрій Сидельников, іноземець в Україні:

Будем считать что у меня карантин с моей семьей уже достаточно долго длится.

А тепер Андрій "застряг" у Києві. Приїхав до друзів, у травні мав грати у спектаклі - останні кілька років пробує себе в акторському амплуа. Тепер гастролі і в Україні, і в Європі - скасовані, гонорарів немає. Платити доводиться і за київську, і за лондонську квартиру. І наодинці в карантині підкорювати чуже місто.

Андрій Сидельников, іноземець в Україні:

Ежедневно у меня многочасовые разговоры, со своими родственниками, с друзьями. Раз в неделю выхожу в магазин. Вот сейчас я даже перехал ближе к магазину, ощущение вот этой замкнутости в пространстве к которому я не привык. Свобода передвижения, какие то другие факторы, оно конечно сковывает, психологически давит. Потому что я сейчас оказался собственно говоря один.

Андрій мав квитки до Лондона на 6 квітня, обміняв їх на іншу дату - 1 травня. Та розуміє, що може й не вилетіти і тоді, якщо карантин подовжать. Тому збирається "штурмувати" дипустанови.

Бо ж досвід показує: порятунок "застряглих" багато в чому їхня особиста справа.