Туристична перлина Кавказу: як живе Азербайджан після війни [ Редагувати ]
За радянських часів цю країну любили мало не всі радянські кінорежисери. Тут знімали "Людину-амфібію", легендарну Гайдаївську "Діамантову руку", і навіть "Тегеран-43" з Аленом Делоном.
У 90-х приціли телекамер замінили автомати. Три карабаські війни - і нарешті довгоочікуваний мир і повернення територій. Азербайджан. Країна, де поєднуються тисячолітні традиції та передові технології, європейський уклад та східний колорит.
Країна вогнів. Знамениті вежі полум'я. Це - візитівка всього Азербайджану. Вогонь тут пронизує все - він і в нафті, яка інколи виривається з-під землі, і в давній релігії, і в темпераменті кожного жителя. Та знайомство з Азербайджаном починається тут, у Баку - у місті, де східні традиції поєднуються з технологіями.
І перше, що вражає (особливо після України) - ідеальність доріг. Навіть тут, у Баку, можна дати газу, є своя гоночна траса - "Формула один". П'ять років тому тут ганяли відчайдухи Європи, а з 2017 року проводять щорічне "Гран-прі" Азербайджану
А рівновагу тут можна втратити не лише від панорами набережної.
Правду кажуть, що Баку - місто вітрів: я ледве тримаюся на ногах; нафтовий бум перетік у будівельний і нині Баку набуло нової еклектичної краси і не треба їхати у різні куточки світу, можна побачити й Мангеттен, і помилуватися виблискуючими на сонці висотками Об'єднаних Арабських Еміратів.
Місто хмарочосів поглинає залишки одноповерхових будівель, які ще збереглися тут з часів так званого "нахал-будівництва". У 90-х біженці з Вірменії та Карабаху тут зводили свої нові оселі. Та у двотисячних ці нетрі почали зносити, а на їхньому місці виросли хмарочоси.
Щоб побачити справжній, не "вітринний" Баку з туристичного люксового центру - ми поїхали сюди. У тінисті дворики столиці.
Нарди - це не лише національна гра, для азербайджанців це і відпочинок, і місце, де можна обмінятися новинами. А головна новина тут останні пів року, яка і досі викликає сльози на очах суворих чоловіків - повернення земель у Нагірному Карабасі.
Ничего, ничего, бывает!
От радости, радуемся, что нашу землю вернули.
Традиція жити великими родинами тут збереглася й донині. І, так само як і десятиріччя тому, ці чоловіки вчилися грі у своїх дідусів, а нині самі роз'ясняють онукам як перемогти
Треба вміти швидше грати.
Головне добре викинути камні, дві шістки - велика удача.
Две шестерки - это специальные аферисты есть, они знают, а мы - как кому повезет. - Можно и так (кидає). - Это "ше" называется, это "до" называется, это "йек" называется.
А де ще можна відчути дух міста - це тут, на ринку. Від кольорів і запахів голова йде обертом. Це - справжній східний базар. Гори фруктів, овочів і спецій.
На перший погляд, може здатися, що це зелена слива, а насправді - це така азербайджанська алича.
А продавці ледь не силоміць намагаються всім нагодувати.
Рамін, продавець:
Попробуй, пожалуйста, это местная. - Ммм… - Очень вкусная. - Медова!
Черешня, полуниця, стиглий інжир і шовковиця завбільшки зі сливу... І все це за доволі невеликі гроші - 5, 7 манат (це близько 70 гривень за кілограм).
Тут попробуй, самий вкусный - це Азербайджан. - Це Азербайджан і тут можна наїстися навіть пробуючи.
І лайфхак від мене - одразу кажіть, що ви з України, і знижка гарантована!
Губаріз, продавець:
Украинцев мы любим, уважаем, они - наши друзья.
І дають дружні поради без чого не можна поїхати з Азербайджану. Без сумаку.
Рагім, продавець:
Это специя для шашлыка, кебаб, также - когда яйца варите - тоже добавляют, потом в суп тоже, я без этого суп и яйца не кушаю. К каждому столу обязательно есть.
Обов'язковий на столі азербайджанця і чай.
Самый вкусный чай - азербайджанский чай. Тот, который здесь можно купить, - растет в Ленкоранском районе.
І п'ють його годинами, по 10 разів на день. Аби й собі скуштувати - йдемо в бакинську кав'ярню.
І це окрема церемонія - з самоваром, з варенням:
127 видов варенья, начиная с каштанов, заканчивая помидорами, баклажанами и морковное варенье.
Є навіть холодне, як морозиво.
Холодное варенье, гранатовое, фейхоа - они готовятся на сахарном холодном сиропе. Ну и конечно баклажановое, и самое вкусное - тыквенные семечки я советую, покушайте.
Салам алейкум! Откуда вы? - З України.
А от щоб зрозуміти, що таке східна гостинність - ми виїхали з Баку. Це містечко переселенців на околиці столиці. Наш народ азербайджанці називають "солодким".
Тому що гостинні, добрі. Український народ - солодкий народ.
У гостях у повного тезки президента Азербайджану Ільхама Алієва завжди на столі варення.
30 років родина Алієвих поневіряється. Вимушені переселенці під кулями тікали з Фізулі. Зараз родина чекає-не дочекається, коли вже відбудують звільнене рідне місто - і тоді можна буде варити варення з власного саду.
Ільхам Алієв, господар:
Якщо ці ягоди зібрати у Лачині, Шуші, Фізулі, Агдамі, в Карабаській, то смак варення буде зовсім іншим, кращим.
Фізулі, Шуша, Агдам - це міста, які влада Азербайджану обіцяє відродити. Ба більше - перетворити на Мекку для туристів та надсучасним регіоном для своїх громадян.
Ельнур Алієв, заступник міністра економіки Азербайджанської республіки:
Освобожденные территории станут зоной зеленой энергетики с применением современных территорий. Города и села на освобожденных территориях будут создаваться по концепции смарт-сити и смарт-виллидж.
Коли мрія стане реальністю і відкриють дорогу до Карабаху, Ельнара знову пектиме хліб на рідному фізулійському подвір'ї.
Фізулійський - зовсім інший, його аромат повсюди у селі.
Без хліба в Азербайджані за стіл не сідають. А дівчата змалку вчаться куховарити.
Ельнара, вимушена переселенка:
У мене свій принцип приготування: намащуємо маслом, щоб воно не підгоріло і тісто саме прилипає до стінки.
Для родини Ельнари, які теж переселенці, тандир став годувальником. 15 хвилин, і за кольором скоринки Ельнара вже знає - хліб готовий.
Подорожуючи до Азербайджану треба бути готовим - додому повернешся важчим на кілька кілограмів. У пошуках гастрономічної "знаменитості" - бакинської шаурми на вугілля з креветками - натрапили на землячку.
Добрий день! - Вітаю вас. Ви з України? - Так, з Харкова.
Наталя вже три роки знається на тонкощах приготування традиційних бакинських страв. Каже: для українки тут є свої плюси, жіночу красу тут цінують.
Наталя, українка, яка живе в Баку:
Зіркою себе почуваю. Коли йду - завжди звертають на мене увагу.
Та попри увагу, Наталя планує повернутися в Україну.
Килими - це азербайджанська гордість. Деякі тчуть і по 10, і по 20 років! І сідати за верстат можна лише у гарному настрої. Адже стібок за стібком - туди вкладаєш часточку своєї душі. І зробити це пропонують мені. Виявляється, то копітка і нелегка справа.
Вот так, вот так - да, спусти. Все! Одна стежка - подарок от вас!
І звідси ми йдемо не з порожніми руками.
А это вам подарок от мастерской, в обмен на стежку.
Зводячи нові хмарочоси, і опановуючи нові технології, азербайджанці шанують традиції. І заблукати у звивистих та затишних вуличках старого міста - це те, без чого не може обійтися знайомство з Баку. А ще - подихати нафтовим повітрям, яке бакинці вважають цілющим. Ну і врешті скупатися в теплому Каспійському морі.