Подружжя з Донецька створило благодійний центр на базі церкви у Покровську [ Редагувати ]

Подружжя з Донецька створило благодійний центр на базі церкви у Покровську. Сюди капелан Олег евакуює десятки людей із гарячих точок Донеччини. Їм дають притулок і їжу. Люди не втрачають віри й Господа, та молять його про перемогу української армії. Більше - дивіться далі.

Ракеты, самолеты - несется на нашу землю и ты защищаешь, Господь.

Поміж усього лиха, яке цим людям довелося побачити, вони продовжують вірити. Сюди, до Покровська, їх евакуював Олег. У мирний час чоловік був священником. Та тепер служить ще й для нашого війська.

Олег Ткаченко, капелан:

Я люблю Бога, я люблю свою страну. Я люблю тех людей, которые живут рядом, независимо от того, люди имеют такие же ценности как я или они, простите, есть адепти русского мира. Но мы помогаем всем.

Олег рятує людей із фронтових поселень. Нещодавно повернувся з обстріляного росіянами Вугледара. Тим, хто змушений бігти від війни дають прихисток у благодійному центрі при церкві. Тут людьми вже опікується дружина Олега - Євгенія. Переселенців годують і забезпечують усім необхідним. Кухарка Нона щодня готує для близько пів сотні людей.

Нона, кухар:

Сегодня борщ, например, будет и картошка, толченка, и гуляш.

Любов Іларіонівна, евакуйована з Вугледара:

Нас сюда привезли, нас тут кормят бесплатно. Есть тут кто без денег, без копейки приехал, но мы не голодные. И хорошо кормят. Спасибо господу.

Війна прийшла в дім до кожного з цих людей. Вони тижнями жили без світла, води та газу. Рідні для них вулиці та домівки тепер стерті з лиця землі. А найстрашніше - російські ракети забрали життя їх близьких.

Олександр Мартинович, евакуйований з Вугледара:

А вот представьте, ви своего соседа по кускам собираете, ложите в пакет и хороните. Какое чувство? Я первый раз в жизни такое испытал. Шок. Вот какое чувство. А делать то надо, никаких служб нету там.

Убитого сусіда Олександра звали Костянтин. Чоловік мав дружину та двох дітей. Маленький син Кирило досі не знає, що сталося з його татком.

Олена, евакуйована з Вугледара:

Он очень плакал, очень плакал. Спрашивал, где его папа все время. И до сих пор… А нада сказать правду, а сил пока нет.