У київському Музеї шістдесятництва розгорнули виставку "Ягідне - концтабір 21 століття" [ Редагувати ]
Від тисняви й нестачі кисню люди втрачали здоровий глузд, галюцинували, й, врешті, помирали.
Колись - звичайні предмети побуту, сьогодні - цінні експонати. Вони закарбовують звірства рашистів на нашій землі. У київському Музеї шістдесятництва розгорнули виставку "Ягідне - концтабір 21 століття". Там, у маленькому чернігівському селі, загарбники майже місяць утримували місцевих жителів у кімнатах смерті - в заблокованому шкількому підвалі. Розповіді тих, хто вижив - чула Ярина Марків.
Ярина Марків, кореспондентка:
Кому гранату кидали в погріб, кому - димову шашку, кому - просто стріляли з автомата. Ми були дуже налякані. Нас було 360 чоловік.
На перший погляд, звичайний лист А4 списаний по вінця...болем. Він сьогодні - музейний ескпонат. Бо це - доказ воєнних злочинів росіян проти українців.
Свідчення заручниці рашистського концтабору... у Ягідному, що на Чернігівщині. Там, у шкільному підвалі, російські солдати насильно утримували майже 4 сотні людей. Без води, їжі, туалету й майже без кисню. Пані Ольга - одна з них. І авторка цієї світлини.
Ольга Мєняйло, жителька с. Ягідне:
Зробила цей кадр 30-го числа після того, як вони, мається у виду чужі, покинули наше село і поїхали. У цій кімнаті в середньому 130-140 чоловік. Ну і звідси з цієї кімнати 10 людей померло.
Ягідне росіяни окупували на початку березня. Й всю свою техніку розставили впритул до сільських будинків. А потім - і з людей зробили живий щит. Майже всіх жителів під дулом втомата загарбники відправили у підвал місцевої школи. А на верхньому поверсі розмістились самі - розгорнули штаб.
Ольга Мєняйло, жителька с. Ягідне:
Кілька сімей договорилися, шо от вони будуть залишатися.
Розстрілом погрожували й заручникам у підвалі. Ольга разом із сімєю провела у ньому 25 діб.
Володимир Мєняйло, житель с. Ягідне:
Ми вшістьох, це я з дружиною і син, невістка, внучка і внук, 4 місяці якому, находився в цьому ж підвалі шкільному.
Площею 190 квадратних метрів. Відтак на одну людину приходилось:
Ольга Мєняйло, жителька с. Ягідне:
В середньому пів квадратного метра - це метр на - ото як хочеш так, і розполагайся.
Ось у цьому коридорі...спали - сидячи. На вулицю людей відпускали спершу за графіком - як у справжній в'язниці. А потім - як в карцері:
Ольга Мєняйло, жителька с. Ягідне:
Нас закривали й підпирали двері знадвору стовпчиком бетонним, щоб ми не могли откриться. І казали, що якщо хтось таки вилізе, то вони зразу ж розстріляють.
Від тисняви й нестачі кисню люди втрачали здоровий глузд, галюцинували, й, врешті, помирали. Таких десятеро. Живим доводилось жити разом із небіжчиками. Їх імена писали на стіні.
Володимир Мєняйло, житель с. Ягідне:
Шоб памʼятати число, дату і хто загинув, тут з одної сторони ті. хто помер, більш пожилі люди - і ті хто загинув яких розстріляли орки, скажем так, рашисти так ні за шо.
Сергій Громов - голова Центру миротворчості, волонтер:
11 было расстреляно, 1 пропал безвести.. Погибло вобще 14. Два человека погибло к этим 11ти от разрыва снаряда и один человек подорвался на мине. От чисто руки росиян в крови от этих 11ти человек, которые они расстреляли.
Померлих - ховати спочатку не дозволяли. Коли ж рідні вмовили рашистів - люди відвезли тіла пятьох загиблих на цвинтар. Почали викопувати ями - аж тут:
Володимир Мєняйло, житель с. Ягідне:
Перший прильот був - затихло - потім знову 2 прильоти .. І оце вже коли дальше 2 прильоти, ми вже тоді в яму впали, до цих мертвих упали, яких ми закидали дополовини.
Підлі й ...боягузливі загарбники втекли з Ягідного 30 березня. Їх Збройні сили - взяли в напівкільце. А 3 квітня - повністю звільнили від окупації. Зараз у селі - кипить робота по відновленню. Волонтер Сергій Грумов брав активну участь у розгрібанні завалів. Саме він експонував на виставці наслідки русского мира.
Сергій Громов - голова Центру миротворчості, волонтер:
Сожженые вещи также нашел, тетрадки учеников, которых последняя дата домашнего задания была 23 февраля перед самой войной, книги, которые они рисовали, игрушки .. Я считаю, что об этом молчать нельзя, надо рассказывать.
В цьому переконані й музейники столиці.
Олена Лодзинська, завідувачка Музею шістдесятництва:
І для нашого музею ця тема рідна, тому що шістдесятники – люди, які ще з шістдесятих років виборювали тему державності України, незалежності її. Це дуже повʼязано з тим, що ми переживаємо зараз. Це протистояння. Це протистояння нашому північному сусіду, який тоді в більш завуальованій формі, а тепер уже абсолютно напряму відмовляє нам в праві на життя, в праві бути народом. праві на національність та й взагалі в праві на існування.
Вікторія Новак, менеджерка з комунікацій Музею історії міста Києва:
В таких надскладних умовах вкороткі терміни музею вдалося реалізувати цю вистаку, яка розповідає про страшні речі, які сьогодні трапляються ..про, здавалося б, те, що до 24 лютого неможливо б було уявити ..про концтабір у 21 столітті про історію села Ягідне на Чернігівщині.
Люди, які вижили в кімнатах смерті, хочуть тільки одного: аби кожен загарбник поніс відповідальність за скоєне. Й, не озираючись назад, вірять у нашу перемогу й мир.
