Кохання переможе війну: український захисник та науковиця обмінялися обручками [ Редагувати ]

Наступна історія доводить - справжнє кохання перемагає будь-які труднощі. І на заваді не стане навіть війна. Він з Харківщини, вона із Франківська. Він - боронить країну на сході, вона - допомагає в тилу. Весілля кілька разів переносили. Та попри всі негаразди - пара все ж обмінялася обручками. На урочистій події побували і наші колеги.

Він - поліцейський із Харкова, вона - науковиця з Івано-Франківська. Іван та Наталя познайомилися випадково торік…. біля франківського РАЦСу… І ось вони знову на цьому ж місці ….

Наталія, наречена:

Наше знайомство було напрочуд випадковим, але уже з першої миті подивилися у вічі один одному, точно можу сказати, що воно було доленосним.

Іван, наречений:

Був тут на навчанні у Івано-Франківську, і ми вирішили з хлопцями пройтися по місту, ознайомитися. І я вирішив піднятися до ратуші. Але не знав куди рухатися. І спіймав погляд і посмішку вже тепер моєї дружини. Вона стояла із подругою. І якось промайнуло таке натхнення підійти невзначай і спитати.

І майже одразу закохані почали зустрічатися. А далі - жити на два міста. Іван як поліцейський спецпідрозділу - поїхав у зону ООС. Наталя їздила в гості в Костянтинівку, де в січні Іван їй і освідчився. А двадцять четвертого лютого - підрозділ, де служить Іван, зустрів окупантів у Північній Салтівці Харкова.

Наталія, наречена:

Війна, так би мовити, виклик нам поставила, тому що з однієї сторони - вона не дозволила нам бачитися, а з другої - підкріпила наші стосунки. Чим більше проходило часу, що ми не бачилися, тим точно ми були впевнені, що при першій же нашій зустрічі наші стосунки переростуть в українську сім'ю.

Весілля кілька разів переносили. Бо у відпустку Івана не відпускали. Та ось кілька днів нарешті дали…

Іван, наречений:

Війна мене навчила: є момент - треба користатися.

Привітати молодят прийшли лише найрідніші - батьки. Не зміг приїхати лише тато Наталі. Він військовий - механік танкової бригади. В травні був поранений у боях за Рубіжне.

Наталія, наречена:

Саме сьогодні в цей час він у Львові проходить військову-лікарську комісію..

Батьки Івана - живуть у Барвінковому, на Харківщині… За 20 кілометрів звідти - лінія фронту. Тож вони евакуювалися до Львова. Проте невдовзі батько повернувся. Каже, городи треба садити.

Микола, батько нареченого:

Все, вся огородина, яку мали посадити, все посадили. І помідори, і капусту, і огірці, і кукурудзу, і буряки, і картоплю. В мене впевненість в тому, що ті військові і вони передали ту впевненість і в мій адрес в мене і я не боявся.

Бо фронт тримають два сини. Молодший брат Івана - пішов добровольцем. Отримав контузію, і нині лікується у Львові.

Батьки наречених кажуть: рішення дітей одружитися - одразу підтримали.

Микола, батько нареченого:

Це на часі в любий час. Тим паче, зараз у військовий час… щоб з'єднували серця. І будувалася нова сім'я. Це, мабуть, більш символічніше.. під час війни.

І такої думки не лише ця родина. У франківському РАЦСі кажуть - від початку війни кількість шлюбів значно зросла.