Як ізюмці рятувалися від обстрілів та голодної смерті: ексклюзивний репортаж зі звільненого міста [ Редагувати ]
За півтора місяці війни в Ізюмі фактично почався голод.
Ізюм. Місто, про яке дізнався весь світ. Як і про Бучу та Ірпінь у квітні... Місто масового терору. Злочини російських окупантів там складно перелічити і ще важче уявити! І саме сьогодні в Ізюмі закінчили ексгумацію тіл убитих рашистами людей з масового поховання. Загалом підняли 436 тіл, серед яких багато дітей... І найстрашніше, що місць масових поховань у місті може бути більше. Ігор Левенок поспілкувався з людьми, які пережили жах російської окупації. Далі - його репортаж з Ізюма.
Чому для цивільних закрита дорога на Ізюм?
Вона замінована повністю, от взагалі повністю, плюс ви бачите от вирви посеред дороги…
У цій місцевості точилися найзапекліші бої, і щоб ви розуміли, наскільки тут і зараз небезпечно…
Ексгумація закатованих. Які ще страшні знахідки в ізюмському лісі?
Три внука, дочка, зять, жена и тетка… Загинули? - Да, вот тут вот…
Скільки загиблих містян і досі не можуть дістати з-під руїн?
Як ізюмці рятувалися від обстрілів та від голодної смерті?
Дорога на Ізюм. Її звільнили від ворога, та ще не звільнили від мовчазних і підступних убивць. Московити нашпигували мінами все, до чого тільки змогли дотягнутися.
Ігор Левенок, кореспондент:
Дорога на Ізюм. Саме у цій місцевості точилися найзапекліші бої. І щоб ви розуміли наскільки тут і зараз небезпечно. Беремо невеличку ділянку, клаптик узбіччя і тільки візуально ми можемо побачити скільки тут різного небезпечного смертоносного заліза…
Фугасні бомби, розтяжки, протитанкові та протипіхотні міни. На деревах, на землі, і під землею. Піротехніки з ДСНС працюють над розмінуванням, та роботи тут непочатий край.
Антон Гургач, заступник начальника аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України в Донецькій обл.:
Може місяць, а може і півроку, це все таке…Але ми будемо намагатися якнайскоріше це зробити, щоб тут могли безпечно їздити звичайні люди…
Ізюм. Місце, від якого біжать мурахи по шкірі. Місце, яке шокує весь цивілізований світ. В ізюмському лісі триває ексгумація тіл убитих та закатованих українців. Військових і цивільних. Дорослих і дітей. Під наглядом міжнародних організацій і журналістів із різних куточків планети. Ознаки насильницької смерті мають 99 відсотків тіл. Серед загиблих - цілі родини. Одну із таких знайшли у нас на очах. В одній могилі.
Олександр Мартиш, начальник відділу розслідувань особливо тяжких злочинів ГУНП в Харківський обл. :
В одній з могил були знайдені рештки чотирьох осіб. Дитини та трьох дорослих. Там були тільки рештки. Як кажуть родичі, це після авіаударів.
Ігор Левенок, кореспондент:
Дев'ятого березня російська авіація завдала удару по цій житловій п'ятиповерхівці. На той момент у будинку перебувало понад півсотні людей і всі вони опинилися під завалами. Врятувати вдалося одиниці. Згодом з-під руїн дістали тіла п'ятдесяти двох людей. Іще сімох не вдалося знайти. Вочевидь вони і досі знаходяться під цими руїнами.
Свідком того, як рашисти нещадно бомбили Ізюм, є цей чоловік. Квартира пана Олександра - на другому поверсі. Залишилася одна стіна. Дев'ятого березня він був неподалік - на дачі. Тому і вцілів.
Олександр, житель Ізюма:
Люди начали кричать, которые живые остались, помогите-спасите. Ми с этой сторони вытащили двух женщин и мужчину с подвала. С той стороны вытащили двух женщин. Но обе ранение были. И соседа по площадке. Он напротив жил, Миша. Мы его отрыли и он вылез, а семья его сем человек там…
Рятувальна техніка не працювала. Обстріли міста не припинялися. Стогін і крики з-під завалів чули ще кілька діб, люди повільно помирали, а допомогти їм не було змоги. Серед загиблих було чимало дітей.
А потім в Ізюм прийшли так звані "визволителі".
А эти только появились тут, начали мародерничать. Кошмар, уралами заезжали и тащили тут… Они отжали машину у меня, отжали моторы лодочные, отжали весь инструмент, все что только можно, сейчас гайку закрутить даже нечем…
Свою історію нам погодився розповісти цей чоловік. Роман Довгополий, працював завгоспом в одній із лікарень.
Как нас бомбили, как нас убивали, меня на колени ставили и прикладами били… Вот смотрите, вот тут я жил и у меня все было все что только могло быть. Мне за вот это вот хотели отбить морду, хотіли забрать у меня вот этот котел, потому что он дровами топится… Меня разбомбили, меня убили, меня похоронили…
Нині, Роман радіє з одного. Дружину і двох дітей відправив в евакуацію. Хоча, де вони зараз, не знає. У місті немає ані електрики, ані зв'язку. Чоловік навіть не знає, що відбувалося в Україні протягом цих семи місяців.
Роман Довгополий, житель Ізюма:
По радио казали, что где-то бомбят, у меня батарейки были пока, а потом остальное я не знал про Украину ничего. Я тут сидел в подвале. Я вам сейчас покажу как я спал, как я жил в подвале…
У будинок Романа було кілька прямих влучань. Від березня домівкою чоловіка став підвал.
Пока был свет, вот смотрите у нас обогреватель, мы тут чуть-чуть топили. Вот смотрите - градусник. Мы на него молились, что-бч он показывал хотя-бы градусов шестнадцать. А он показывал девять…
Та найстрашніше було попереду. За півтора місяця війни в Ізюмі фактично почався голод. І Романів підвал врятував дев'ятеро людей ще й від голодної смерті.
Вот благодаря этому всему я выжил и выжило со мною еще четыре семьи. Они: "дай покушать", я говорю пожалуста. Были консервы. Было все. Ну, самодельные консервы были…
Коли обстріли вщухли, Роман ужахнувся. Свою вулицю не упізнав. Зруйновані оселі і трупи сусідів, яких подекуди доводилося ховати власноруч.
Бабуся годів сімдесят і девушка где-то до тридцяти. Отут ми викопали могилу і їх заховали. Як сказали нам ховать не глибше одного метра і тільки в білій простині чи в білому покривалі…
Останні дні окупації були для ізюмчан найгіршим часом. Відчуваючи свою безпорадність, окупанти взагалі заборонили пересуватися містом. Не було можливості приготувати їжу, сходити по воду. А місто в цей час горіло… Під натиском ЗСУ рашисти тікали, спалюючи на своєму шляху все, що бачили…
