15-річна піаністка з України навчає малюків у Швейцарії [ Редагувати ]

Через напад росії тисячі українських дітей змушені були залишити рідні домівки й переїхати у Європу. Серед української молоді чимало талановитих художників, поетів та музикантів. Попри страх, відчай та нове середовище ці діти продовжують навчатися, тренуватися та творити. І водночас на європейських сценах, де звучать їхні імена, прославляти Україну.

Наступна історія про 15-річну піаністку з Харкова Оксану Петришину. Опинившись у Швейцарії, дівчина не лише не припинила заняття за інструментом, а й почала навчати захоплених класичною музикою швейцарських малюків. З талановитою українкою познайомилася Світлана Прокопчук.

Зараз для вас я зіграю дві п'єси. Обидві вони написані українськими видатними композиторами. Перша написана Барвінським і друга написана Скориком.

Цей концерт Оксана відіграла ще у березні. Тоді у центрі столиці Конфедерації Берні на підтримку України відбувся восьмитисячний мітинг. Швейцарці приїхали з усіх кантонів, щоб висловити протест російським загарбникам.

Оксана разом з мамою живе у містечку Тун. Розповідає: до того концерту не готувалась. Та й від початку повномасштабної війни не мала змоги вправлятися за інструментом.

Оксана Петришина, піаністка:

Я взагалі не думала, що воно буде таке масштабне, я до останнього моменту взагалі не хвилювалась. Але дуже класні відчуття. Я навіть не знаю, коли б я зіграла на роялі в Берні ще й з українським прапорцем на моєму інструменті.

У Швейцарії піаністка з мамою опинилися, просто ткнувши пальцем у небо. Жодних родичів, знайомих. Головне було врятуватись із Харкова. Хоча спочатку, каже Оксана, вони сподівались залишитись вдома.

Оксана Петришина, піаністка:

Град, який був біля нас, ще було нічого. Але коли от прям біля нас впала вакуумна бомба - це було дуже потужно і вся моя сім'я, мій брат, моя мама - ми збіглися в центр кімнати й ми зрозуміли, що під таким натиском, під такою обстановкою просто жити не можемо.

Евакуаційний потяг до Львова, потім Польща, Німеччина і нарешті Швейцарія. Спочатку жили у міграційному центрі, і ось вже пів року - у гостинної 80-річної швейцарки. Оксана навчається у гімназії. І яким же було здивування дівчинки, коли в одній з кімнат вона побачила кілька роялів. Талановитій українці дозволили займатись за інструментом. Щоправда, поки що Оксана робить це самотужки.

Оксана Петришина, піаністка:

Я граю на піаніно дев'ять років, як пішла в школу, так і почала грати на піаніно. Коли я починаю просто грати, то..мені дуже подобається. Це дуже захоплюючий процес.

Допомагає Оксані мама. Вона також музикант. Раніше піаністка грала по чотири години кілька разів на тиждень. Нині трохи часу займає гімнастика - Оксана не полишила і ці заняття. Але для українки важливо ще й вивчити німецьку мову. Оксана хоче розповідати про Україну.

Оксана Петришина, піаністка:

Дуже цікаво для мене останнім часом була історія України. Коли я почала читати, як нас гнобили за те, що ми українці. Як не дозволяли українську мову і все, що накопичувалось роками і я зрозуміла, що ця війна почалась не 24 лютого і навіть не у 2014 році - вона була вже століттями, що наш народ завжди боровся за свою волю і це я розповідаю людям.

Біля її школи у Харкові, каже Оксана, росіяни зруйнували будинки та шляхи. Зали, де колись дівчинка виступала з гімнастичними номерами, теж більше немає. Але в Україні залишається її рідна, хай і без вікон, оселя. Та брати.

Оксана Петришина, піаністка:

Я їх дуже сильно люблю обох. З моїм братом середнім, з яким ми зростали разом, я просто хочу його обійняти, просто подивитись який він і може провести разом тиждень. Просто побути поруч.

В Україні Оксана грала Баха та Шопена.

Та найбільше дівчина любить українських композиторів.