Іноземці допомагають Україні з перших днів війни: історія ветерана Королівських військ Великої Британії [ Редагувати ]
Це буде вже п'ята поїздка Воззи до України.
Ми продовжуємо розповідати про іноземців, які допомагають Україні з перших днів війни. Наш наступний матеріал - про ветерана королівських військ Великої Британії. Він не лише одягає добровольців, які вирушають на фронт, але й возить гуманітарну допомогу до України. Як війна за тисячі кілометрів змінила життя британця - розповість наша спеціальна кореспондентка Світлана Чернецька.
Вперше на цю базу військової амуніції наша знімальна група потрапила 24 лютого - на наступний день після повномасштабного вторгнення. Відтоді на її території майррить український стяг, а її власник став волонтером, і всі ці місяці допомагав українцям
Возза - ветеран британської армії. Після виходу на пенсію відкрив крамницю із військовим спорядженням. Закуповує його на складах міноборони. Це вживана форма, надлишковий одяг чи майно. До війни покупцями Воззи були рибалки, мисливці та гравці в страйкбол. Але все змінилося вже в перші дні нападу Росії на Україну.
На склад до Воззи натовпами пішли українці. Одні - шукали форму і амуніцію для себе, щоби їхати в Україну на передову, інші - збирали передачі друзям в армії і теробороні.
Возза, ветеран, волонтер:
Я зразу подумав - що я можу зробити, щоб допомогти. По-перше, я дав дуже добру знижку, я тут же обрубав ціни, бо розумів, що їм це потрібно зараз, а в мене ці речі можуть ще роками лежати і продаватися. Тим паче, що я знаю, де дістати ще. І мені почали довіряти, ще більше людей почало приходити.
Донині більшість відвідувачів його складу - українці. І досі приходять діаспоряни, які екіпіруюються для поля бою.
Возза, ветеран, волонтер:
Усіх, хто їдуть волонтерами на війну, чи то медиком, чи воювати, їх усіх я одягаю безплатно. Спитайте кого хочете, я не беру ані копійки з них. Бо я знаю, куди вони йдуть,
Як би пафосно це не звучало, але допомага українцям - стала справою його життя.
Возза, ветеран, волонтер:
До початку війни у жовтні моя дочка померла, їй було 11 років і мені було дуже погано, якщо відверто, я був на межі самогубства. Я говорив зі своїм другом, який пройшов через ПТСР, у нього померла дружина і він мені казав: твій час на землі ще не вичерпаний, бог має ще якісь плани на тебе, і позбуватися життя ще зарано. А коли почалася війна, він сказав: бачиш, ти тут необхідний.
Дуже швидко Возза зрозумів, що не може просто сидіти на складі. Мусить робити більше. Вже на початку березня чоловік вперше поїхав до України сам. Зібрав гуманітарну допомогу та військове спорядження. Тоді далі Львова не їхав. Вдруге - дістався Києва. А втретє - просунувся до самої передової.
Возза, ветеран, волонтер:
Наступної подорожі, мені не варто це говорити, але я поїхав ще глибше і допоміг іще одному загонові, який був дуже близько до кордону. Сподіваюся, це показуватимуть лише по українському телебаченню, бо дружина мене приб'є ха-ха-ха.
Тепер під опікою Воззи одразу кілька батальйонів, зокрема "Правий сектор", "Азов" та "Іноземний легіон".
Возза, ветеран, волонтер:
У мене є підопічна – жінка-лікарка з Нової Зеландії, я називаю її моєю персональною солдаткою. І вона попросила мене привезти їй Шреддіс, це такий сухий сніданок, вона його обожнює, а ще креветкові чіпси. Це стане для неї такою собі втечею від війни, на мить перенесе її в щасливе місце.
Возза саме вантажить мінібус перед відправкою. Цього разу везе ще й такі необхідні генератор, обігрівач, спальники та ліжка для польової лікарні.
Возза, ветеран, волонтер:
Я не люблю брати гроші, я все сам купую. Так простіше, щоб потім не було запитань - а куди ти потратив наші гроші. Але коли люди наполягають, щоби я взяв гроші, то вже куди дітися. У сусідньому місті проводили спортивне змагання, під час якого зібрали 490 фунтів і віддали мені, типу це тобі на бензин. І пальне дійсно дороге, його треба багато, але я все одно не міг витратити гроші на поїздку. Тож я пішов на склад міноборони і у них саме було 9 польових лікарняних ліжок.
А ще хлопці вантажать 70 подарункових наборів. Усі вони складені дітьми. Нещодавно Воззу запросили до місцевої школи із розповіддю про його допомогу Україні. Він запропонував учням долучитися до складання наборів.
Це коробка для дівчинки 8-11 років. Я не маю уявлення, що в ній, сподіваюся, нічого не вистрибне. Отже у нас тут невеличкий лист і картинки, зубна паста, цукерки, єдинорог, піжамка, сік, шоколад.
Набори для дітей та батьків Возза відвезе у міста, які перебували в окупації. А коробки для солдатів - поїдуть на передову. Їх тут називають "камфорт бокс" - це традиційні подарунки для воїнів напередодні Різдва. Зазвичай їх роздає Червоний хрест.
Це коробка для солдата. Тут пакет чіпсів, зубна паста, іграшка на удачу, яку можна помістити у нагрудну кишеню. Це чи не найважливіша річ, бо кожен солдат забобонний, я завжди мав таку кишенькову іграшку, коли йшов на бойові завдання, і ця іграшка теж принесе удачу якомусь солдатові.
Це буде вже п'ята поїздка Воззи до України. Усі попередні були доволі непередбачуваними. Одного разу довелося затриматися в Києві на тиждень. Бо не зміг відмовити, коли попросили провести інтенсивний курс навчання для місцевої тероборони.
Возза, ветеран, волонтер:
Ці українці вивчили те, що ми називаємо "шість секцій бойових вправ" за 2 дні, тоді коли британський солдат вчить їх пару місяців. Звичайно, що ми довбемо наших солдатів, але українців за такий короткий час ми навчили механіці - що потрібно для підготовки до бою, для виходу на завдання, як реагувати на ворожий вогонь, і як в таких умовах перемогти.
Цього разу Воззу супроводжують ще два британці. Будівельник Джейк - вже їздив волонтером до України у перші тижні війни, цього разу теж хоче допомогти із роздачею гуманітарки. А медбрат Бен повертається на передову. Вперше до Києва він потрапив у березні - поїхав тренувати медиків. І вирішив залишитися. Два місця провів на Сході із батальйоном "Карпатська січ".
Бен Ньютон, медбрат, медик-волонтер:
Я подумав, якщо я можу доїхати до війни, то і війна може доїхати до мене, я не міг просто сидіти вдома і дивитися новини по телевізору, бо розумів, що можу поїхати і чимось допомогти, саме так я і зробив.
Тепер Бен збирається залишатися в Україні до перемоги. Так само продовжуватиме допомагати з евакуацією поранених на полі бою.
Возза, ветеран, волонтер:
Шкода, що зараз тут немає британського чи міжнародного телебачення, бо України все менше в новинах і люди починають забувати про це. Сумно, бо війна ще продовжується і коли Борис Джонсон сказав, так, вартість життя зростає, і ми за це платимо фунтами, але українці платять своєю кров'ю. Це дуже сильні слова. Бо дійсно, не можна звинувачувати українців у війні, вони не просили вторгнення. Ви тут переживаєте за вартість тепла, а у них немає опалення, немає води, тому не критикуйте Україну, бо вкінці-кінців це і наша війна теж. Українці - це буфер між нами і росіянами.
Возза обіцяє, що ця подорож до України - не остання. І вже не може дочекатися, коли поїде не волонтером, а туристом.
Возза, ветеран, волонтер:
Я не міг повірити очам. Коли я поїхав у Львів, я був такий "вау". Як я тут досі не побував, чому його не рекламують у туристичних агенціях. Чому ніхто раніше мені не сказав, їдь в Україну. Коли я повернувся, я сказав дружині - ми поїдемо в Україну, щойно війна закінчиться, бо це дуже красиве місце. Культура, бруківка, будівлі, атмосфера, така краса, а потім в Києві - те саме. Люди думають, що Лондон красивий - поїдьте в Київ.
І хоча до початку війни Возза взагалі майже нічого не знав про Україну, останні 8 місяців наша країна і її мешканці постійно в думках ветерана.
Слава Україні!
