Повторення великого наступу: що чекає на окупантів, які наважаться перетнути білоруський кордон [ Редагувати ]

Чи наважиться путін на повторення великого наступу? На які напрямки росіяни можуть посунути? Українське керівництво не виключає, що наступні два-три місяці будуть вирішальними для України. І наші військові готові до всіх можливих сценаріїв. Полісся, каже Сніжана Сидорук, готове зустріти ворога. 

Що чекає на окупантів, якщо вони наважаться зробити хоча б крок через білоруський кордон? Дивіться.

Сніжана Сидорук, кореспондентка:

Ми зараз знаходимося на одному з пунктів пропуску на півночі Рівненщини. За п'ятсот метрів від мене - уже Білорусь. Ось там видніється насип. Це протитанковий рів, аби ворог з того боку не пройшов.

Нині тут прикордонники та військові нарощують оборону, готуються до зустрічі ворога. Дорога, яка колись поєднувала дві дружні країни, - перекопана. Вся прикордонна лінія - замінована. 

Усі фортифікаційні споруди, інженерне облаштування, яке ми тут постійно облаштовуєм, не дасть змоги ворогу просто так десь пройти.

Під самим кордоном високі земляні насипи. Такі, що за ними ледве видно суміжний КПП у Брестській області. Жоден танк чи БТР такі перешкоди подолати не зможе, запевняють бійці. Вони тут на варті - цілодобово.

Ми знаходимся тут для того, щоб зупинити ворога безпосередньо на підступах до нашої держави.

Тримати оборону нашим захисникам допомагає і погода. Тепла воєнна зима створює противнику свої природні перешкоди.

Сніжана Сидорук, кореспондентка:

Ось ці хати, що видніються, це уже білоруське село Невель. Межа між країнами проходить по річці Стохід. Зараз вона розлилася настільки, що зробила кордон неприступним.

У нас повністю лісисто-болотиста місцевість. Бачте, річка Стохід, яка розливається, і бачите - великі повені. 

На кордоні нині спокійно. КПП зачинений ще з часів ковідного карантину. Вже четвертий рік тут ніхто не їде і не проходить. Але рубіж - під посиленою охороною. За усім, що відбувається з того боку, наші прикордонники пильно стежать.

Станіслав Маслов, заступник начальника відділення прикордонної служби:

Постійно проводиться моніторинг державного кордону з використанням певних дистанційних заходів. Тобто безпілотних літальних апаратів, працює наша розвідка, то ми безпосередньо нашу ділянку контролюємо.

Та недооцінювати ворога не варто. Наші бійці надійно укріпилися на позиціях попід кордоном. Триматимуть оборону, аби окупанти не пройшли вглиб країни.

До повномасштабного вторгнення Микола страхував бізнес, тепер "страхує" побратимів з автоматом. І от вже десять місяців не сходить з лінії оборони північного кордону.

Микола, військовослужбовець:

Постійно йде підчистка, йде зачистка, робляться позиції, готуються, особовий склад учиться. За нас тут сама природа. Я сам родом поліщук теж, я знаю що таке Полісся, шо таке болота, шо таке оця вся місцевість. Ну не знаю - ума треба не мать зовсім, щоб лізти в ці болота.

Від свого недоброзичливого сусіда рівненське Полісся давно відмежувалося непрохідними хащами. Там, де це необхідно, облаштовують фортифікаційні споруди. А ще ворогу наготували "сюрпризів". 

Антон, командир підрозділу:

На наших позиціях ми мінні загородження. Перешкод рови понаривали, шо противник боїться. Готові дати відсіч - ми тут знаходимся не один місяць. Підрозділ дуже добре згуртований, чекаєм. 

А неподалік добровольці готують ще одну лінію оборони. Місцеві жителі обкопують своє селище. 

Копається земля, ставляться опори - закладається для того, що коли буде прильот чи ше шо - воно втримало землю. Воно є надійне. Тут є в нас виходи для "пташок".

Усі технології будівництва системи траншей переймали у військових.

Вогнева позиція для пулемету більш крупнокаліберних пулеметів. Це є виходом оттуда, де буде, ну де вони можуть їхати. - Це в бік Білорусі? - Да, да. Це в бік кордону.

Таких глибоких та довгих ровів хлопці накопали вже десятки кілометрів. На Поліссі з матеріалами проблем немає. Ось завершують цілий укріпрайон - саме накривають бліндаж.

У три перекритія дерева. Между ними 70 сантиметрів землі засипається, ну каждий перекритія. Все робиться так, як для себе. Шо був прильот - воно стримало. Для того, щоб тут можна сидіти і тримати оборону.

Сергій, як і більшість тих, хто тут працює - член добровольчого формування територіальної громади.

Сергій, доброволець:

Потому шо ми є жителями своєї землі і будем захищати свою землю до останнього. Потому шо наш сусід кожен день проводить, то продолжає ученія з дня на день і посилюється. Ну для наших хлопців це не страшно, але укріпи вони не помішають.

Окопуватися селяни почали ще з перших днів війни і не припиняють дотепер. Місцеве населення - це ще одна армія. У кожного - бойовий настрій.

Ярослав Кирикович, командир ДФТГ:

З першого дня вторгнення люди вийшли і тоді просто це були цивільні. Зараз в нас є добровольчі формування, які працюють. Так само цивільні включаються. Частково підприємці нам допомагають матеріалом: тими самим гвоздіками. Ну я б не сказав, що люди втомилися, люди готові, тому що ми захищаєм свій край. Якщо вони десь підуть в ліси - то з лісу вони вже не вийдуть точно.

Такі упріпрайони збудовані навколо всіх сіл біля кордону. У військовій адміністрації певні - така згуртованість військових, місцевих жителів та природи обернеться для ворога поліським котлом.

Віталій Коваль, начальник Рівненської обласної військової адміністрації:

Всі 229 кілометрів кордону з республікою Білорусь - контрольовані. Насичення військовими організмами і силами оборони і безпеки там достатньо сьогодні. Але не зупиняємось і продовжуємо нарощувати саме оборонні фортифікаційні споруди, інженерні споруди.

Історично, північ Рівненщини - це партизанський край. Тут завжди був сильний рух опору. Їх не змогла схилити ні фашистська Німеччина, ні радянська влада. Місцеві кажуть - самі не виїжджають, але й чужинців до себе в дім не пустять. 

Гостей стрічають - стола накривають. Ми - землю копаєм, щоб стрічати гостєй. І там копаємо, і там копаємо. Там будем їх хоронити. Там буде кладбіще в нас спеціально відведене для етого діла.