Рік в окупації: мелітопольці поділилися своїми історіями [ Редагувати ]
Мелітополь визнано центром партизанського спротиву.
Вже рівно рік, як Мелітополь окупований. Загарбники перетворюють місто на свій логістичний центр і тероризують місцевих жителів. Втім, попри постійну небезпеку люди чинять спротив. А ті, хто евакуювався, мріють якнайшвидше повернутися додому. Своїми історіями мелітопольці поділилися з нашими колегами.
Навіть похмурою холодною зимою це місто завжди було теплим та затишним. Мелітопольці жили своїми турботами та мріями, будували плани на майбутнє. Усе змінилося в одну мить.
Торік 24 лютого Мелітополь здригнувся від вибухів. Російська армія вдарила по аеродрому. Наступного дня у місті ще тривали бої. Ворог гатив по житлових кварталах, а потім Мелітополь захопили окупанти. З перших днів місцеві жителі чинили загарбникам потужний спротив. Люди збирались на патріотичні акції. Вулицями несли українські прапори та співали гімн.
Перші тижні мітинги влаштовували щодня. Потім окупанти почали посилювати тиск та викрадати місцевих жителів. З кожним днем терор ставав все сильнішим. Аби врятуватися - люди ладні були виїжджати у вантажівках, абл навіть пішки. Із міста евакуювалась майже половина мелітопольців. У кожного - своя історія.
Оксана, переселенка з Мелітополя:
В один прекрасний момент ми зрозуміли, що нам просто потрібно виїжджать, якщо ми хочем спокійно, вільно жити, нам треба просто виїхать.
Мати трьох дітей Оксана наважилась на евакуацію не одразу. Згадує, в перші дні у місті був хаос. Біля магазинів, банкоматів та аптек - величезні черги, в яких можна було простояти цілий день. Тоді намагалась якомога менше виходити на вулицю та з кимось спілкуватись. Втім, залишатися з кожним днем ставало все важче і страшніше.
Оксана, переселенка з Мелітополя:
Я не розуміла чого мене чекає і на що мені сподіватись. У мене є чоловік, він у мене пішов у банкомат, його по дорозі розділи 3 рази до пояса, його розділи, то є просто страшно. Бо вони всі з автоматами, вони всі озброєні.
В середині літа Оксана із родиною змогла дістатися до Запоріжжя. Дві доби жінка із дитиною аутистом на руках чекала, поки окупанти дозволять виїзд з блокпоста у Василівці.
Оксана, переселенка з Мелітополя:
В машині ночували, там не було ні де руки помити, ні де до туалету сходити, тобто ця дитина була у мене на пігулках, тому що з ним дуже тяжко.
У свої 73 наважилась на евакуацію й пані Галина. Зізнається, зараз дуже сумує за домом, але іншого виходу, як залишити місто, не було.
Галина, переселенка з Мелітополя:
Ну страшно вже було, уже весь Мелітополь бул забитий цими солдатами. Уже все, заставляли пенсію їхню получать, я ні разу її не получила і не получала нічого, на свою пенсію я так і жила. І я виїхала.
На прийом до лікаря та за гуманітаркою пані Галина приходить до центру підтримки мелітопольців. Тут люди можуть отримати продукти, речі, оформити документи, записатися на курси чи тренінги.
Катерина Кучина, керівниця відкритого простору допомоги:
Ми надаємо загальний перелік послуг, їх більше 20. Тобто наші відвідувачі можуть отримати комплексну підтримку, а не лише гуманітарну допомогу. Комп'ютерні курси працюють на постійній основі, гімнастичні, спортивні локації, як для дітей, так і дорослих.
Втім мелітопольці приходять сюди не тільки за підтримкою, а й допомагають самі. У центрі волонтери роблять окопні свічки та збирають речі на передову.
Лариса, переселенка з Мелітопольського району:
Я хотіла допомагати чим зможу. Ну от можу робити якісь речі для фронту, для перемоги, для хлопців, для того, щоб облегшити їм там життя.
А ще - спілкуються. Мелітопольці кажуть, минулий рік зробив їх сильнішими та навчив цінувати кожну хвилину проведену з близькими. А от саме місто окупанти перетворили на в'язницю просто неба та відкинули на десятки років назад, каже міський голова.
Іван Федоров, міський голова Мелітополя:
Сьогодні наше місто, це мінус 30 років, це радянський союз, це не маєш права володіти інформацією, не маєш права висловлювати свою думку, маєш відстоювати в чергах за тим, щоб підключити інтернет, за тим, щоб отримувати медикаменти. Сьогодні це місто, в якому наші мешканці живуть, як в найбільшій тюрмі, в'язниці, в Європі.
Втім попри небезпеку та постійний тиск люди продовжують чинити окупантам опір та щодня доводити: Мелітополь - це Україна. За версією американського інституту вивчення війни, Мелітополь визнано центром партизанського спротиву.
