Волонтери примудряються вивозити з прифронтових територій навіть диких тварин [ Редагувати ]
Лікує та відгодовує хижих втікачів від війни засновниця Центру - Наталія Попова
З прифронтових населених пунктів нині ускладнена евакуація. Проте звідти примудряються вивозити не лише людей, а й тварин. І це не лише коти чи собаки. Ведмеді, тигри, леопарди - колись вони були іграшками для багатіїв, а під час війни стали просто непотрібні.
Ніна Коломієць побувала у Центрі порятунку диких тварин, куди вивозять тропічних хижаків із прифронтової зони.
Кінний клуб неподалік Борисполя на Київщині. Біля загону для скакунів - окремі вольєри. Для диких тварин.
Цей лев врятований з-під Краматорська Донецької області. Він був у приватному будинку, він був трохи контужений, у дуже виснаженому стані, він у нас тут понад 4 місяці. Точно. Бачите, зараз у гарному порядку.
Лікує та відгодовує хижих втікачів від війни засновниця Центру - Наталія Попова. З початку повномасштабного вторгнення росії жінка стала отримувати повідомлення від наших захисників на передовій про хижаків, яких господарі кидають у прифронтових містах.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Коли почалися перші запити під обстрілами рятувати тварин, то не один лікар не погоджується їхати в такі умови. Я виїжджала і це робила. Це було ризиковано, тому що я не є професіонал. Та це був єдиний шанс. Але, дякувати Богу, все закінчувалось добре, за цю війну я вже набрала досвід по анестезії, хоча до того я це не робила.
Кінець березня минулого року. Триває деокупація Київщини. Тоді Наталія отримала запит - рятувати мешканців страусиної ферми в селі Ясногородка, що майже місяць було в окупації.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Ми туди заїхали з командою воєнних, там було, звісно, жахіття. Перший раз я побачила, що таке прилітає снаряд, метрів 70 від нас, що таке влучення. У мене хвилини на три слух пропав, воєнні думали, що мене контузило. Там вся ферма була розгрохана, більшість тварин, на жаль, загинули. Від обстрілів поранених мало було тварин. Більшість загинуло просто від голоду, тому що працівники не могли зайти їх годувати. По всій території бігали. В основному копитні, страуси, сурікати, птахів багато.
Усіх, хто вцілів, - забрали на реабілітацію.
А потім - почалися поїздки до прифронтових регіонів. У супроводі військових Наталія й досі їздить в евакуаційні рейси.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
В Бахмуті мені рейс запам'ятався - обстрілювали, стріляли прямо по нас. Хтось здав точку чи вони дроном побачили, не знаю. Там єдина міна, яка прилетіла за 50 метрів від нас, нас вокруг обстрілювали, вона не взорвалася. От і скажіть, що нас не Бог охороня. Значить, гарну справу робимо. Але тоді я цього не осознала. Бо я побачила ведмедя, який ледве стоїть на ногах, дуже виснажений.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Зв'язку нема, порадитись ніяк. Усе робила інтуїтивно, дозировку підбирала. Добре, що все закінчилось добре. Зараз він в Домажирі, гарно себе почуває, у нього 2 га в лісній зоні вольєр, все добре.
Кожному хижаку, який потрапляє до Центру порятунку диких тварин, після реабілітації шукають нову домівку за кордоном. Ось цей плямистий красень - невдовзі поїде до Франції.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Леопард приїхав з окупованої Луганської області. Він був у дуже поганому стані. У них мають бути великі території, з природними умовами, щоб вони могли задовольняти свої біологічні потреби. Жили, як леопарди, як леви.
Загалом за рік повномасштабної війни Наталія разом із волонтерами організації Uanimals врятували більш як 600 диких тварин. І навіть коли всі вольєри були переповнені - тут знаходили місце для нових мешканців.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Була така ситуація, коли мені довелось свого сина переселити в іншу кімнату, а в його кімнату поселити левицю, яку зовсім нікуди було діти. Вона вже була у нас в машині, поки ми їхали, наші хлопці зробили решітки на вікна, які можуть лева витримати. Вони так і залишилися використовую тепер її як дитячу, коли треба когось маленького вигодовувати. Зручно, коли вони рядом.
Ніна Коломієць, кореспондентка:
Раніше у цьому приміщенні була конюшня, але з початком повномасштабного вторгнення воно перетворилося на вольєри для диких тварин.
Левиця Ася була вагітною, коли її вивезли з Донеччини. Уже тут, у Центрі, стала мамою. По сусідству - пара левів із Київщини. Колишні господарі тримали хижаків у холодній тісній клітці, і зрештою вирішили позбутися.
Він був там дуже агресивний, вони його боялися. Буся! У мене досить швидко спокійними становляться.
Тому, скільки в Україні левів і тигрів, дивуються навіть у Південній Африці, куди їх відправляють після реабілітації, розповідає Наталія. Ще більше дивуються тому, що в умовах війни хтось береться їх рятувати. Наталя відповідає - інакше не може бути, адже навіть у темні часи кожне життя - важливе.
Наталія Попова, керівник Центру порятунку диких тварин:
Ми спасаємо тварин для того, щоб лишатися людьми - напевно, це більш всього і є відповіддю на питання, чому ми це робимо. Таким тваринам майже ніхто допомогти не може. Я не можу відмовити в цій ситуації, бо я бачила очі цих тварин. Коли мені знову дзвонять - є тварина - звісно, мені страшно, але відмовити я не можу.
