Місто Ірпінь звільнили від окупантів рік тому: як живуть нині ті, хто тоді буквально рахували хвилини свого життя [ Редагувати ]

Росіяни мають заплатити за кожен знищений та понівечений будинок. А таких десятки у колись квітучому та затишному Ірпені. Рівно рік тому це місто на Київщині звільнили від російських військових. Ірпінь був фортецею, що стримала наступ на столицю. І ця звитяга коштувала сотень життів ірпінчан.

Яна Танчак про те, як живуть нині ті, хто тоді буквально рахував хвилини свого життя.

Місто Ірпінь. До повномасштабної війни квітуче та сучасне. До столиці їхати якихось пів години. 24 лютого 2022 року змінило це місто назавжди.

Ірпінь став фортецею перед столицею і героїчно стримував наступ. Місцеві жителі опинилися заблокованими, ховалися в підвалах від постійних обстрілів і російських солдатів. Іноді здавалося, що вибратися з охопленого боями та полум'ям міста вже неможливо.

Яна Танчак, кореспондентка:

Романівський міст було зруйновано, щоб перешкодити наступу російської армії на Київ. Згодом, це місце стало чи не єдиним шляхом порятунку тисяч людей. Евакуацію проводили під обстрілами. Кадри звідси облетіли весь світ.

На цій дорозі життя ми зустрічаємося з Тимофієм. Його родина з Казахстану, але живуть в Ірпені вже 25 років.

Тимофій Оврах, місцевий житель, волонтер:

Я залишався до 11 березня. Я по радіо почув що російські танки вже в центрі Ірпеня, по радіо були "Єдині новини". І я зрозумів. Хоча біля мого дома стояв блокпост крайній до Бучі, і я вирішив, що треба самому тікати на Київ.

Але на наступний день чоловік повернувся в Ірпінь. І почав вивозити людей. Тимофій розшукував жителів, вмовляв їх виїхати й під обстрілами привозив до мосту.

Тимофій Оврах, місцевий житель, волонтер:

Страшно було, але більше у мене з початку, з 24 лютого якась була не те що злоба, не те що ненависть, а щось ось таке. Страшно було, коли попадаєш під обстріл.

З 12 по 30 березня Тимофій вивіз понад 200 людей. Якщо хтось не міг самостійно перейти зруйнований Романівський міст чоловік допомагав.

Тимофій Оврах, місцевий житель, волонтер:

Було дві бабусі там, я їх забрав, і вони довго не хотіли їхати. Прийшлось і сину телефонувати, і вона, а це точно безпечно? Так, це безпечно. І ось ми приходимо уже під міст, і тут кричать: "Виліт", всі як розбіглися, а ми якраз на дошки с нею уже зашли й починає бахкати. Мені теж спочатку хотілось тікати кудись, але куди с бабусею. Я її взяв, обняв, щоб вона не бачила цього. Ми зайшли під одну цих опор. І перечекали. І пішли уже далі.

На іншій стороні мосту людей зустрічали теж волонтери.

Ігор Литвинюк, волонтер:

Виходили вже ті, хто дуже надіявся, що це їх не торкнеться. І тому вони тільки говорили про пошкодження, про те, що вони це пережили. Емоція була така, що тут вже є життя.

За офіційними даними, через зруйнований Романівський міст евакуювали 40 тисяч людей. Маріанна одна з них.

Маріанна, жителька Ірпеня:

Начебто уві сні. Дуже так швидко було, але все одно це було дуже на відкритому просторі й було дуже страшно. Були обстріли, нам казали чи сідайте, чи ховайтесь, чи ставайте на цю сторону. Згадувати зараз дуже важко.

У місцевому парку ми зустрічаємося з Тетяною. Жінці вдалося виїхати з міста ще евакуаційною електричкою. Вже на наступний день колії було зруйновано.

Тетяна,  жителька Ірпеня:

Я, мама, дружина мого брата і троє маленьких дітей пішли на платформу. Платформа була чорна, просто було повно людей. Ми стояли на тій платформі, а навколо весь Ірпінь. Просто він тремтів. Були вибухи й один такий був дуже-дуже гучний вибух, ми просто всі люди на платформі впали й лежали. Ми не знали, чи ми ще проживемо 10 секунд, чи дві хвилини.

Тетяна повернулася додому в серпні.

Тетяна,  жителька Ірпеня:

Дуже хотіла побачити тата і народити в Україні. - Ти не боялася повертатися? - Після того, що я пережила в Ірпені з 24 лютого по 4 березня мені вже зараз взагалі нічого не страшно, тому що пережили дійсно пекло. 

Після зустрічі з Тетяною ми приїхали в один з найбільш зруйнованих районів в Ірпені. Ці будинки знають в усьому світі. Сюди постійно приїжджають іноземні делегації. Здавалося б, жити тут неможливо. Але ми зустрічаємо місцевих - усміхнених та привітних.

Олександр, житель Ірпеня:

У нашому будинку росіяни, коли зайшли буквально в перший же день, повибивали всі двері, мародьорили, понаробляли там безладу такого, як тільки вони можуть зробити. Так що ми потихеньку відновлювали. Трохи вже адаптувалися і найголовніше, як говориться, не посипати голову попелом і чимось займатися. Особисто я займався виготовленням свічок окопних. 

Василь, житель Ірпеня:

Там розбитий будинок, там розбитий, там живуть люди, тут живуть, тут не живуть. - Ви тут живете, тут ваша квартира? - Так, все. Вікна правда побиті, ще потрібно робити.

Ольга, жителька Ірпеня:

Спочатку було незвично, тому що ти виходиш і зразу таке от чорне все. І ти знаєш, що тут жили всі знайомі, а зараз нікого немає.

За майже місяць в Ірпені було вбито 269 мирних жителів. Окрім цього це одне з найбільш зруйнованих міст Київщини. Тут пошкоджено понад 70 відсоток території. На відбудову вже витратили більш ніж пів мільярда гривень.

Олександр Маркушин, міський голова Ірпеня:

Після закінчення військових дій ми підрахували й це був майже мільярд доларів. Але багато вже зроблено Міжнародним Червоним Хрестом, ЮНІСЕФ та багатьма іншими організаціями. Ми 70% всього міста, всіх багатоповерхових будинків замінили вікна і двері. І зараз ми подали нове подання на 50 мільйонів на заміну вікон, бо ще приблизно до 100 мільйонів треба виділяти коштів на заміну вікон по Ірпеню. Ми плануємо, що до кінця літа сто відсотків ці роботи завершаться. Більш того в нас є великі пошкодження по багатоповерхових будинках, 39 з яких повністю треба демонтовувати, половину майже ми вже демонтували.

Зруйнований Романівський міст стане меморіальним комплексом. Поруч зводять новий міст - обіцяють відкрити його восени. В цьому році в Ірпені сподіваються розпочати капітальну відбудову. І найголовніше - в місто, яке стало героєм і стримало наступ на столицю повертається все більше людей.

Перемога буде за нами!