"В думках і в серці": в Одесі проходить виставка малюнків родин бійців [ Редагувати ]
"В думках і в серці" - так називається артпроєкт, який до Всесвітнього дня ментального здоров'я організували в Одесі місцеві волонтери. З усіх громад регіону вони зібрали малюнки, які створювали родини військовослужбовців. У них закарбовані особливі емоції й сподівання. Про мету акції та подальшу долю малюнків - далі наш сюжет.
Олена - жителька села Тузли Одеської області. На фронті зараз у запеклих боях її зять Анатолій. Саме для нього жінка намалювала на папері соняшник як символ миру, який відстоює чоловік і для своєї родини, і для всієї України.
Олена Клочкова, жителька села Тузли:
Щоб він відчув тепло і ласку, що ми його кохаємо, ждемо, і щоб завершилася ця вся війна, щоб люди повернулися до рідних своїх домівок.
На Соборній площі півтори тисячі таких малюнків. Тут і молитви, і слова вдячності, і гордості, і турботи: протягом кількох тижнів в усіх громадах Одещини їх створювали рідні захисників - головно діти. Військовослужбовці кажуть: така підтримка надважлива, бо додає наснаги, а з іншого боку - корисна і для самих родин бійців.
Вікторія Москаленко, офіцер управління цивільно-військового співробітництва ОК "Південь":
Мене сьогодні спитали: чи важливо це для дитини намалювати малюнок, чи це не буде стрес? Я кажу: ні, важливо, щоб вона цей стрес виплеснула з цим малюнком, і таким чином вона видасть свою емоцію про любов до свого тата, про те, що вона його чекає. Тому ми сьогодні тут, щоб показати, що і Збройні Сили України, всі ми - одна єдина родина.
На більшості малюнків вказані імена захисників. Їх в режимі відкритого мікрофону зачитували всі охочі. Акція відбулась до Дня ментального здоров'я, який цьогоріч проходить під гаслом "Стійкість одного - стійкість мільйонів".
Любимо та чекаємо вдома на Леоніда з Основи, молимося за Вадима з Петрівки.
Ганна Величко, регіональна координаторка програми ментального здоров'я "Ти як?":
Ми показуємо, що нікого ми не залишаємо і не розділяємо, бо це все люди - і ми хочемо дбати один про одного.
На деяких малюнках портрети зниклих безвісти. А якісь присвячені полоненим. Людмила прийшла на акцію зі світлиною свого сина Дмитра, якого востаннє бачили у бою під Бахмутом.
Людмила Косенко, мати військовослужбовця ЗСУ:
Найстрашніше - це коли мати не знає, де твоя дитина: жива чи її катують у полоні. Нас тисячі таких мам, рідних, які не знають долю своїх дітей. Дуже прошу: допомагайте один одному, не лишайте нас цієї змоги говорити про полонених, тому що ми не знаємо, де наші діти!
Виставка триватиме до понеділка. Свої малюнки та побажання захисникам тут можуть залишити усі охочі. Надалі все відправлять їхнім адресатам у підрозділи, а для деяких хлопців та дівчат такі листи стануть сюрпризами.
Катерина Шаляпіна, волонтерка благодійного фонду "Шлях додому":
Є хлопці - ми говорили з військовими частинами, яких ніхто не чекає. Так сталося: сім'ї роз'єдналися, хлопці зазнали якихось поранень і вважають, що її ніхто не чекає, тому що жінка пішла, хтось виїхав, батьки померли, хтось залишився, когось вбили - і для цих хлопців, ми кажемо їм, що ми їх чекаємо, ми їм привеземо ці малюнки.