Після поранення повернувся на фронт: історія бійця [ Редагувати ]
Він тримав оборону у Донецькому аеропорту ще під час АТО, а нині б'ється за Україну на Куп'янському напрямку. Ані страх, ані важке поранення не завадили Сергієві Савчуку продовжувати боронити країну від ворога. Історію бійця, що за 10 років служби пройшов усі випробування російсько-української війни, далі в сюжеті.
Кадри 2014. Тривають запеклі бої за Донецький аеропорт. Згодом летовище, яке наші бійці мужньо захищали 242 дні, стане символом незламності України у війні проти російського агресора. А його оборонців називатимуть кіборгами.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
Допомагав хлопцям звідти виходити. Тобто ми вривалися і відволікали вогонь на себе, давали можливість відійти хлопцям з аеропорту.
Серед захисників Донецького аеропорту був і Сергій. Під час одного зі штурмів чоловіка важко поранило.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
У ближньому бою. Тобто тяжко було ходити. Я колись займався професійно спортом і почав себе змушувати присідати, віджиматися і так далі.
Рік реабілітації - і боєць знову взяв зброю до рук.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
Я зайнявся волонтерством, їздив на різні напрямки. Один з напрямків був - Світлодарська дуга. Я особисто знав Василя Сліпака, і також брав участь у цих боях. Бачив, як він загинув. У ту ж хвилину.
Коли Сергій змінив форму охоронця у супермаркеті - на камуфляж, йому було двадцять дев'ять. Тепер розповідає: особисто для нього повернутися до цивільного життя, хай навіть після поранення, означатиме слабкість.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
Якщо в країні щось недобре, то потрібно ж працювати. Я маю на увазі, я патріот своєї країни і я її дуже кохаю. Все залежить від самого себе, від самої людини. Якщо вона навіть з найбільш поганого бере позитив, сміється, згадуються в пам'яті цікаві якісь моменти. Залежить від сили духу і від постійних тренувань.Справа в самоконтролі, в диханні, потрібно віддихатися, зібратися, стиснути руки в кулаки і йти далі.
А на цих кадрах - наші захисники тримають оборону Харківщини. 44-та окрема механізована бригада нищить окупантів на Куп'янсько-Сватівському напрямку. Сергій доєднався до одного з її підрозділів уже під час повномасштабного вторгнення, став піхотинцем. Тепер він серед тих, хто зупиняє ворога на півночі країни.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
Ми вирішили пройти на позиції, і розпочався мінометний обстріл. Я впав. І в мене між руками застрягла 120-та міна. Не здетонувала, тобто не вибухнула. Це було дійсно страшно. Влітали постійно на нуль, забирали поранених, ну, і останній день, коли я влітав на цій "Ниві", в неї прилетіла міна. Довелося вертатися і виривати з цієї "Ниви" РЕБ. І тільки ми звідти відійшли, знову туди прилетіли дві міни. Загалом, знову пощастило. Дуже тяжкі евакуації поранених. Дуже важко пройти, дуже важко пробратися і витягувати хлопчиків. А найважче - втрачати своїх побратимів.
Сергій упевнено каже: на фронті стоятиме до перемоги. А потому повернеться до улюбленої справи - тренуватиме дітей у спортивній школі.
Сергій Савчук, боєць 44-ї окремої механізованої бригади:
Після травми зібрався з силами, духом і створив школу рукопашного бою. Тренував різнобічно: і медицина, і безпосередньо рукопашка і відпочивали на природі. Я відновлю тренування в залі й буду тренувати з посмішкою дітей, буду дивитись, як вони на моїх очах виростають, радіють.
Нині військовослужбовець разом із побратимами відновлюються після важких боїв. Не втрачати віру у звитяжне майбуття, ділиться Сергій, йому допомагають підтримка рідних та учнів, що чекають на його повернення.