У його мозку назавжди залишились уламки снаряда: історія пораненого бійця [ Редагувати ]
День, коли його поранили, він зовсім не пам'ятає. А уламки ворожого снаряда в мозку залишаться назавжди. Він не міг говорити та рухатися. Але вірив до кінця і боровся заради сина і дружини. Наступний наш сюжет про Романа Портного, бійця з Гуляйполя, який став на захист рідного міста. На Донеччині боєць дістав тяжке поранення. Втім надія відновитися є. Історія героїчної боротьби за життя далі.
Роман Портний, ветеран російсько-української війни:
Не було зневіри. Я вірив, що я відновлюсь. Ну, були момент тяжкуваті, але я їх переборював.
Ще майже два роки тому ветеран Роман Портний не міг сказати ні слова і навіть поворушитися. Тепер усе інакше, і нашій знімальній групі він розповідає про свій бойовий шлях з 2022-го.
Роман Портний, ветеран російсько-української війни:
Я відправив свою сім’ю, сина і дружину, на Луцьк. А потім і сам пішов до лав Збройних Сил, у Тероборону пішов. Стояв на захисті свого рідного міста Гуляйполя.
Згодом він перевівся в 53 окрему механізовану бригаду імені Володимира Мономаха. Бився на Донецькому напрямку. Далі, у 2023, бій за Авдіївку.
Не пам’ятаю, що прилетіло. Щось у голову прилетіло. Була трепанація черепа.
Той день захисник не пам’ятає зовсім. Але побратими розповіли: Роман під обстрілами рятував чотирьох поранених. Від них дружина Катерина і дізналася про те, що трапилось із чоловіком. Але де саме він - розвідала випадково.
Катерина Портна, дружина ветерана:
Я заходжу у фейсбук, бачу пост волонтера, яка написала, що він без документів, без нічого. Є військовий поранений, перемотана голова. Не говорить, не в собі. "Родичі, знайдіться". Я по одному оку впізнала, що є мій чоловік.
Через важкий забій мозку Роман не міг рухатися і говорити - лише водив очима в різні сторони. На реабілітацію його прийняли у львівському центрі "Незламні".
- Як себе почуваєш? - Добре. - Як голова? - Не болить.
Нейрохірурги вживили в голову Романа титанову пластину, яка захищає його мозок.
Ярослав Діжак, лікар-нейрохірург лікарні Св. Пантелеймона у Львові:
У пацієнта є декілька уламків у мозку, але ті уламки не потребують видалення, зважаючи на те, що є великий ризик пошкодження мозку і ефект від видалення буде незначним.
Щоб тіло "згадало" всі повсякденні дії, ветеран проходить ерготерапію. Зняти футболку і вдягнути назад, роззутися і взутись. Цьому воїн вчиться наново.
- Тут не знайду. - Пробуйте отак, Романе, з цього боку. Давайте-давайте, ще тягнемось, шукаємо. О, бачите, я казала, знайде!
Катерина Портна, дружина ветерана:
Він був такий, ніколи вдома не сидів - ключі взяв і десь погнав. У нього завжди були якісь справи. Завжди в русі, в русі.
Катерина каже, повернутися до звичного темпу життя Роман прагне зараз. Фізіотерапевти, які з ним працюють, відзначають: пацієнт дедалі ближчий до цілі.
- Перевантажуємо праву ногу, ось так. Усе ок? - Так. - Ще, таз уперед.
Назарій Олешко, асистент фізичного терапевта:
Пан Роман досяг дуже хороших результатів, ми можемо побачити, що пан Роман самостійно пересувається. Якщо говорити про самостійну ходу, так, пану Роману ще потрібна палиця в межах навколишнього середовища, але зараз на цьому етапі реабілітації ми тренуємо самостійну ходу.
Сьогодні працюють над балансом тіла. І відточують ходьбу сходами.
Роман Портний, ветеран російсько-української війни:
Я хотів жити. Це моя ціль була. Жити й ходити. Виховувати сина.
Із сином, який пішов у перший клас, він хоче пограти у футбол. Сім'я - основна підтримка Романа. Щойно дружина Катерина знайшла чоловіка після поранення, від нього ні на крок. Разом вони вже 13 років.
Катерина Портна, дружина ветерана:
Він мені замінив усіх. Ми жили 7 років одне для одного, поки не з’явилася дитина. Це моє все життя. У ньому все моє життя.
Найближчим часом Романа випишуть з лікарні. Після його одужання сім’я Портних мріє поїхати в гори.
- Молодець, у тебе все вийде, ми разом. Я тебе дуже сильно люблю. - І я тебе.