З пораненням вів бій до останньої хвилини: історія "азовця" [ Редагувати ]
Йому було лише двадцять, коли він залишив спокійне життя за кордоном і став на захист країни. У лавах "Азову" нищив окупантів на Луганщині. Тарас Баришніков із прикарпатського села Залуччя свій останній бій прийняв торік на території Серебрянського лісу. Односельці, щоби вшанувати молодого героя, влаштували вечір пам'яті.
На цьому фото - полеглий "азовець" Тарас Баришніков. Скласти шану молодому Герою зібралося все Залуччя.
Це всі його речі, які приїхали після загибелі. Шапка пахне ним, хоча вже рік пройшов після загибелі... Це останній його магазин.
Тарас народився і виріс у прикарпатському селі. Змалку захоплювався спортивною гімнастикою.
Ось всі його медалі - це перші, другі, треті місця, спортивна гімнастика.
Тренери пророкували хлопцеві спортивну кар'єру. Та він у 18 років, разом із родиною, переїхав у Польщу. Працював із батьком на будівництві. А коли почалася повномасштабна війна, з перших днів рвався на фронт.
Олена Баришнікова, мама загиблого захисника:
Кошти, які він заробляв з початку війни, він все донатив. Залишав щось на свої розходи, і все донатив. Він сказав, що йому грошей не треба, тому що смисл його тепер - це Україна.
Після того, як Тарас побачив жахливі кадри з Бучі, твердо вирішив, що має бути на передовій.
Олена Баришнікова, мама загиблого захисника:
Він почав посилено тренуватися. Він прокидався о пів на 4 ранку, а виходив з дому і годинами бігав в парку і потім їхав на роботу.
Хлопець повернувся в Україну на початку 23-го. Батьки не змогли втримати сина.
Олена Баришнікова, мама загиблого захисника:
Я почала говорити, що я не виживу, якщо із ним щось станеться. А він мені каже: я вже дорослий і сам собі обираю те, що я хочу.
Тарас мріяв служити в "Азові". Та щоби потрапити в підрозділ, спершу мав пройти ретельний відбір. Батько пригадує, як син радів, коли йому після чотирьох місяців очікування нарешті зателефонували.
Борис Баришніков, батько загиблого захисника:
Там великі перевірки, ще й прізвище у нас російське. Бо мій тато росіянин. І його дуже-дуже довго провіряли.
Навесні Тарас долучився до дванадцятої бригади "Азову". А вже в липні 2023 опинився на передовій - бойові завдання виконував на території Серебрянського лісу на Луганщині.
Торік у січні хлопець витягував побратимів із поля бою. Тоді й потрапив під мінометний обстріл. Уламками йому зрешетило ногу. Боєць наклав собі кілька турнікетів і далі корегував вогонь по загарбниках.
Олена Баришнікова, мама загиблого захисника:
Отримавши поранення в ногу, він ще п'ятнадцять хвилин вів бій до останньої хвилини. Коли він говорив по рації і прийшов другий приліт, в той день там творилося пекло.
Один з осколків наскрізь прошив голову. Поранений Тарас пролежав у лісі вісім годин, доки не стихли обстріли. Лише тоді його змогли евакуювати - спершу в Слов'янськ, далі в Дніпро і Київ. Та поранення були надто тяжкими. І дев'ятого лютого боєць помер, так і не отямившись. Батьки знайшли серед речей сина зошит. Тарас записав у ньому плани на майбутнє.
Борис Баришніков, батько загиблого захисника:
Перший пункт - було не загинути, другий пункт - стати професійним військовим, і навіть такі дрібнички, як попасти в село хоч на п'ять хвилин, розпалити піч, бо він дуже любив палити вогонь в печі.
Посмертно воїна нагородили орденом "За мужність".
Борис Баришніков, батько загиблого захисника:
Він захотів боронити Україну, це патріотизм, молодий дух і все.
Олена Баришнікова, мама загиблого захисника:
У мене навіть залишилася така переписка - він каже: я ні крапельки не жалію за свій вибір. Є таке відчуття приналежності, що я роблю для України щось важливе. Я пишаюся ним, тому що те, що зробив Тарас, не кожен здатен зробити, він добровільно пішов захищати Батьківщину, і він це зробив у свої двадцять один.
Обличчя багатьох присутніх мокрі від сліз. Згадують і дякують тому, хто офірував власне життя, захищаючи Батьківщину.
Марія Сем'юк, жителька села Залуччя:
Це настільки треба мати мужній характер, настільки бути сильним духом. Таких людей треба пам'ятати, цими людьми треба пишатися.
Володимир Багайлюк, заступник голови сільського голови Матеївецької громади:
Надалі ми будемо більше вечорів таких робити, аби постійно пам'ятати про наших героїв, щоб не забувалося.
За три роки війни в громаді загинуло одинадцять захисників, більшості не було і 30 років.
