Мріють про дім: як переселенці адаптуються на Хмельниччині [ Редагувати ]
Наступний сюжет про людей, у яких війна забрала родину, домівки та роботу. Вимушені переселенці зі Сходу знайшли прихисток і роботу на Хмельниччині у пансіонаті для людей похилого віку, яких евакуювали з зони бойових дій. Як живуть і про що мріють - далі.
100-річна жителька Часового Яру Олександра Леонідівна другий рік живе у пансіонаті для переселенців на Дунаєвеччині. Сюди із зони бойових дій евакуювали людей похилого віку. Більшість з інвалідністю.
Олександра Леонідівна, вимушена переселенка:
З ранку до вечора щось допомагають... Навіть і не пригадати. Купають, миють, переодягають, речі чисті дають.
У пансіонаті сорока п'ятьом переселенцям допомагають у всьому десятеро працівників. Троє із них теж зі статусом внутрішньо переміщених осіб.
Оксана Юрейко, староста Великожванчицького старостинського округу:
Одна з них - це Дубініна Олена, вона оформлена як по догляду за престарелыми. Тобто, ходить біля лежачих людей. Ще 2 особи працюють на території, здійснюють благоустрій територій місця тимчасового проживання...
Пані Олена родом з-під Бахмута. Війна забрала все. У Дунаєвецьку громаду півтора року тому жінка переїхала із донькою, онуками й старенькою матір'ю. З домашніх тварин урятувати змогли тільки котиків.
Олена Дубініна, доглядальниця пансіонату:
Ми виїжджали, пів дома вже було зруйновано. Пряме попадання. Хазяйство випустили в білий світ. Корова пішла. Як це пережить? Розумієте? Це тяжко.
Нині жінка працює через день і отримує дев'ять тисяч гривень на місяць. Більшість заробленого йде на винаймання житла, дрова та харчування.
А Сергій Анастюк приїхав із Херсонщини. За прибирання чималої території пансіонату, який міститься у старовинному маєтку, одержує майже шість тисяч зарплатні.
Сергій Анастюк, працівник пансіонату:
Я на групі, в мене 3 група. Так ще підпрацьовую, як то кажуть. Поки сили дозволяють, то підпрацьовую потихеньку.
Чоловік самотужки виховує дев'ятирічну доньку, сім'ї безоплатно надали дві кімнати в окремому будинку. Іванка навчається у місцевій школі й готує для тата смаколики.
Щоби допомогти по господарству, працівники-переселенці додатково вирощують гриби, власну городину та розводять курей. І всі мріють про власну домівку за державної підтримки. Адже війна забрала усе нажите роками.
