Терористи атакували військових у Пісках [ Редагувати ]

У РНБО продовжують казати про тенденцію до зниження інтенсивності обстрілів у зоні АТО.

Мовляв, терористи здійснюють поодинокі атаки з метою провокацій. Але українські бійці вогонь не відкривають.

Найбільшим ворогом тепер називають холод. Він не жаліє ані вояків, ані мирних мешканців, які намагаються вижити посеред руїн.

Наші журналісти проїхали селами, яких не оминуло військове протистояння, і ось що побачили.

У терміналах донецького аеропорту - часткова ротація. Приїхало 30 нових бійців. Терористи вже встигли їх обстріляти.

Напередодні позиції українських військ у Пісках атакували чотири рази.

"Противник, сепаратисти прощупували наші нові позиції. Був легкий стрілецький бій. Точкові постріли", - розповідає боєць добровольчого українського корпусу "Правий сектор""Ашот".

На передову прибули капелани. Вони спілкувалися не тільки з військовими, але й із цивільними.

Жителям селища Піски священики привезли теплі речі та продукти. Також провели службу, де кожен охочий мав змогу висповідатися.

Також капелани допомагають людям розбирати завали і ремонтувати будинки.

"Люди як ніколи і ніде потребують Бога і капелани їх знайомлять з господом", - пояснює свою місію Володимир - капелан в українському війську.

У Пісках все ще немає світла, води і газу. Незважаючи на тимчасове затишшя - в селищі не ведуться ремонтні роботи.

Люди продовжують жити в руїнах та підвалах. В основному допомагають волонтери та військові. Вони привозять харчі та ліки.

"Виїжджати нам нікуди, грошей немає, документів немає. Тож доводиться тут жити", - каже мешканка селища Піски Ірина.

"Останнім часом тиша, і дай Бог, щоб вона продовжилася. Щоб я прожила в тиші й здоров'ї, і мої діти, і люди, і всі Пісковські", - каже мешканка селища Піски Надія.

До початку війни у Пісках офіційно проживало майже три тисячі людей. Зараз залишилося трохи більше сотні.

Серед них - і діти та літні люди. Однак від початку літа тут не виплачують пенсії та соціальну допомогу.

Оскільки державні та приватні підприємства не працюють - немає і зарплат. Магазини або "на замку", або розбомблені.

"Люди відчувають себе кинутими і забутими. Якби не волонтери, армія і добровольчі батальйони, тут би люди вже на полицю поклали", - впевнена в.о. секретаря Пісківської селищної ради Олена Лошадкіна.

У районі Чорнухиного - це Дебальцевський плацдарм - повноцінного перемир'я теж немає.

З початку режиму тиші артилерійські дуелі переросли у протистояння розвід-диверсійних груп.

Українські позиції періодично обстрілюють зі стрілецької зброї та іноді - з гранатометів. Працюють і снайпери.

"Постійно лунають поодинокі постріли із стрілецької зброї. Бувають сепаратисти задіюють підствольні гранатомети. РПГ. Одночасно ми помічали в прилад нічного бачення, в тепловізор, як підбиралися на відстань десь 300-400 метрів.

Основна їхня мета, як я думаю - це спровокувати наші війська відкрити вогонь з більш потужної зброї. Такої, як БМП, танки", - розповідає солдат Денис Чербанчук.

Солдати розповідають, що нерідко чують перестрілки. Ніби бойовики воюють між собою. Іноді вони застосовують і важке озброєння.

"Звідти десь "Гради" вилітали в бік Дебальцево. Спалахи бачили", - каже солдат Максим.

Змінюється ставлення до українських бійців у звільнених містах. Вони зараз - єдині, хто реально допомагає місцевим жителям.

"Буферна зона, тож с забезпеченням тут не все добре. Надаємо допомогу, якщо є можливість – продуктами.

І якщо є можливість допомагаємо підвозом дров", - каже солдат з позивним "Бесіда".

Зараз на передовій солдати все частіше думають про майбутні свята. Багато хто уперше зустрічатиме їх не в сімейному колі, а в окопах.

Але військові - не скаржаться. І передають рідним звісточку з фронту.

"Хочу передати привіт своїй дружині Олі, дочці Різуні. Все добре. Не переживайте. И мамі, яка зараз в Хмельницькій обласній лікарні - все добре!"

Ірина Ільницька, Руслан Смещук, Веніамін Трубачов, телеканал "Інтер".