В польському Освенцимі вшанували пам'ять жертв Голокосту [ Редагувати ]

Світ вшановує пам'ять жертв Голокосту.

Сьогодні у музеї табірного комплексу "Аушвіц- Біркенау" в польському Освенцимі, зберуться світові лідери, аби почути історії людей, які пройшли через концтабір і вижили.

Свою присутність підтвердили президенти України, Франції та Німеччини, король Нідерландів і принц Данії, а також глава адміністрації президента США. А от Президента Росії відвідати заходи з нагоди 70-ої річниці визволення в'язнів фашистського концтабору не запросили.

За оцінками істориків Аушвіц забрав життя близько півтора мільйона людей.

89-ти річна Анастасія Василівна про жахіття концтаборів знає не з чуток. Вона - колишній в"язень Аушвіц Біркенау номер 61369.

"Номер на руці вибивали. Це твоє імя, прізвище, і все на світі. Ти більше не людина. Тварь під номером таким -то.  Та хоч би голову різали, то не чув би як от страху, от жаху, от того всього що бачиш. тисячі людей снують у полосатому. І все тихо, і все заборонено. І де ти? На цьому світі? На тому світі?", - згадує своє життя в таборі колишній в'язень аушвіц-біркенау Анастасія Василівна.

Між двома світами 17-ти річна дівчина опинилася у 43-му. Тоді вона з подругою працювала на примусових роботах на території Польщі. Дівчатам пощастило втекти звідти, дев'ять днів вони йшли у бік України.

Та за 10 кілометрів від Львова їх схопили жандарми. І відвезли у в'язницю міста Тарнів. Звідти людей відправляли на фабрику смерті в Освенцим.

"Найбільше горе було дивиться як женуть євреїв у крематорій. З усієї Європи. І вони йдуть як вівці, покірні, спокійні, а між ними дітки. То з лялькою дівчинка. Найцінніше взяла! Ляльку. Той машинку тягне на шнурочку. І оце дивитися. І так цілий день. Ідуть і ідуть", - розповідає Анастасія Василівна.

Аби не бачити цього жаху, дівчата зголосилися працювати на сільгоспроботах. Але в Освенцимі скрізь відчувався подих смерті.

"Здобрюємо . Привозять такі мішки як з цементом, паперові. Питаю у Сусідки, ти бачиш щось у руках? А що воно таке, дивимось, а то кісточки -  неперегорівший прах людський. А ми його розсіваєм. Шо сказати, руки досі терпнуть як це згадати. Що тримала в руках прах людський. І діток, и дорослих", - каже Анастасія Василівна.

Майже через півтора року перебування в Освенцимі, у січні 45-го, коли вже наступала Червона армія, Анастасію Василівну і тисячі інших в'язнів гітлерівці перевезли до концтабору Берген-Бельзен. Ї

Там напівживих людей кинули помирати. Тих, хто залишився в живих, у квітні 45-го звільнили воїни британської армії.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв голокосту у Національному музеї історії Великої Вітчизняної Війни. Тут до 70-ти річчя звільнення найжахливішого концентраційного табору третього рейху Освенцима відкрили виставку.

Серед експонатів - особисті речі в'язнів, безліч фотографій, листи і навіть табірний матрац, набитий волоссям приречених на смерть людей.

Анастасія Василівна впевнена – пам'ятати і розповідати про ті часи варто усім поколінням, щоб не допустити такого у майбутньому.

Ігор Цуркан, Максим Чеблін, новини телеканал "Інтер"