Війна на Донбасі: ворог активно мінує передові позиції [ Редагувати ]

После трьохсотого разминирования я получил медаль за разминирование.

Він не ховає обличчя за балаклавою і без застережень називає своє ім'я. Це - Володимир Тарасенко. Йому п'ятдесят чотири. На вигляд, непоказний чоловік у формі. Із ним я познайомився ще влітку 2016 року. Його історія приголомшила, коли оборонець назвав своє попереднє місце роботи.

До этого я служил в России, в спецназе ГРУ. Я сапер по образованию, точнее - сапер-диверсант полное образование.

За плечима у Володимира 30 років служби - з них, половина у військах спецпризначення. У 1984 та 1987 воював в Афганістані, в 1995 - Чечня. Решта, каже вояк, то "дрібниці".

Две командировки в Афган било, ну и так по миру покатался тоже.

У 1998 році чоловік повернувся до рідного Харкова. З війнами "зав'язав". Гадав, у мирній Україні його навики вже не знадобляться. Пішов у будівельники. Та з початком війни на Донбасі Володимир знову взявся за старе ремесло.

Если бы мне кто-то сказал раньше, что я буду воевать с Россией, то я бы, наверное, плюнул бы в морду. Это если бы в годах восьмидесятых, девяностых.

На фронт чоловік попросився сам.

Не хочу, чтобы ко мне домой пришли непонятно кто. Я их лично не звал в гости. Пришли бы в гости - пожалуйста, а так как они приперлись сами, то надо разбираться.

Втім, на Донбас Володимир потрапив не одразу. У військкоматі від нього тричі відмахувались.

Володимир Тарасенко, сапер-диверсант:

Им некогда всем было, готовились к праздникам - "пянки-гулянки", зашел второй раз, сослались что нет военкома и плюс сказали, что возраст у меня уже 49 лет. Третий раз я зашел и просто послал военкома "на три буквы" и ушей добровольцем.

Тепер Володимир Тарасенко командир інженерно-саперного зводу у батальйоні "Донбас". Узяв псевдо ще з Афгану. "Дракула".

Потому что мне везет меня убить не возможно, что бы не случилось - я живой.

У росіян Володимир служив майором. За Україну пішов воювати солдатом. Тепер уже старший сержант і кавалер двох орденів "За мужність".

Бил третьей степени, а сейчас второй степени получил.

Володимир певен: на тому боці нині зі зброєю чимало колишніх товаришів-грувців. А от серед захисників України довелося зустріти і колишніх супротивників - чеченців.

Они нормальние адекватние люди как и ми. Они понимают, что я служил и виполнял приказ. Они тоже воювали за свою родину, а сейчас они помогают нам воевать.

Сапер каже: за роки війни землю Донбасу засіяли смертоносним начинням. А надто вздовж лінії розмежування.

Єто боевая мина, Женевской конвенцией они запрещени, но Росия их применяет. Что нахожу, то ставлю им обратно.

Скільки мін тут довелося знешкодити після третьої сотні Володимир уже перестав лічити. Щодо цього лише віджартовується відомим анекдотом про саперів.

Сапер ошибается три раза, перший раз когда жениться, второй при виборе профессии и третий раз уже на обьекте.

І вже серйозно Володимир каже свою професію обрав не випадково. Він продовжив родинну традицію захисників Батьківщини.

Один дед на первом украинском, а второй на втором белоруском, ну а бабуля у меня в партизанах била. Ветеранов конечно поздравляю с девятим мая, кто еще живим остался. Здоровья им и всего наилучшего пускай живут дальше, ну а ми со своей сторони постараемся что-би поскорее мир бил.