Герої в білих халатах: лікарі Ірпеня, Бучі та Гостомеля прийняли на себе найстрашніші удари рашистів [ Редагувати ]

Герої в білих халатах. Які не покидали операційні, коли смертоносні снаряди летіли прямо в їх лікарні. Котрі не тільки рятували поранених, але, ризикуючи життям, ховали в відділеннях лікарень українських військових, аби їх не розстріляли. Приймали пологи в умовах, коли в містах не було ні води, ні світла.

Академіки з Медичної академії наук України вирішили підтримати лікарів та медсестер Ірпеня, Бучі, Гостомеля в їх самовідданій праці та допомогти жителям столичного регіону, які прийняли на себе найстрашніші удари рашистів.

До початку війни лікар-травматолог Євген Репйов майже ніколи не оперував поранених від кульових та уламкових уражень. За місяць бойових дій в Ірпіні та Бучі - провів понад сто саме таких операцій. Каже: врятувати вдалося всіх постраждалих.

Євген Репйов, лікар-травматолог:

Розпочалася з першого дня… перші поранені були з Гостомельского аеропорту, це були пожежники, це були наші перші пацієнти. Потім вночі розбомбили колону наших хлопців зі Львова в Бучі. Оперували їх, здається, 12 їх поступило… І потім постійно кожен день поступали поранені, постраждалі.

Доводилося виконувати й ампутації - каже Євген. Зізнається: це те, що по-справжньому плавить розум і завдає пекельного болю в душі.

Євген Репйов, лікар-травматолог:

Це дві дівчинки, які втратили верхні кінцівки. Соні було 13 років… вона поступила під час обстрілу в неї загинула мама, і Саша - теж під час обстрілу в неї загинув тато. Але Сашину маму не могли доставити до лікарні дві доби і вона дві доби з відірваною рукою ховалася в підвалі. Вони пішли в першій колоні евакуації… потім їх забрали на Італію, скидували фотки, де вони вже з протезами.

А це вже лікар демонструє те, як ворог оцінив його відданість справі.

Це підвал, де діти ховалися, це машина дружини, це будинок.

Це будинок Сергія в Ірпені, зовсім поруч зі зруйнованим нелюдами будинком культури. Жити тут уже неможливо. Євген вивіз дружину та дітей, а сам мешкає у будинку батьків.

А цю лікарню в Ірпені окупанти взагалі не пощадили. Тут розбиті вікна, а скло під ногами нагадує про недавні бої.

Антон Довгопол, директор Ірпінської центральної міської лікарні:

Це медичний центр, який ми повинні були відкрити на початок червня місяця, який ми будували з нуля… Уявіть на хвилинку, коли був приліт по даній будівлі, тут працював гуманітарний штаб, в подвалах було до 1000 людей, був персонал на робочих місцях і ніхто не очікував, що таке може відбутись. Всі вцілили, але 70% вікон вилетіли.

Але клініка та медколектив не сидять, склавши руки. Склять вікна, висаджують квіти на клумбах і замальовують білою фарбою червоні хрести.

Катерина Радченко, завгосп Ірпінської центральної міської лікарні:

Ці хрести були намальовані під час війни, ви знаєте, зачем, бо це медичний заклад. Зараз ми віримо вже в перемогу і вирішили убрать хрести.

Сьогодні сюди прибув десант академіків медичних наук України. Аби допомогти жителям найбільш постраждалих містечок Київської області.

Віталій Цимбалюк, президент Національної академії медичних наук України:

Я не можу спокійно говорити про те, що витримали жителі Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Це люди-герої, міста-герої… Ми маємо допомогти цим містам… будемо посилати свої виїзні бригади з наших консультантів. А кого потрібно, будемо забирати до себе в Київ на лікування, в наші інститути.

Василь Лазоришинець, директор Інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова:

Для того, щоб наблизити високоспеціалізовану медичну допомогу до місцевого населення. Наші бригади будуть робити огляд безпосередньо на місці, кардіологічно, кардіохірургічні.. загалом 200 видів медичної допомоги.

Жителі Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки та віддалених сіл Київщини мають змогу безкоштовно отримати консультації від провідних фахівців Академії меднаук з ендокринології, пульмунології, гастроентерології та інших галузей. Лікарі обіцяють привозити й медикаменти.

Віталій Цимбалюк, президент Національної академії медичних наук України:

Ми привезли… перше кисневі концентратори, був у нас в великому дефіциті в зв'язку з ковідом, а зараз ковід… до речі, нікуди не дівся, хоть його менше стало…

Зараз дуже складно з цукровим діабетом, препаратами, які потрібно постійно приймати, з препаратами для лікування щитоподібної залози… гіпертонічна хвороба, тоже маємо препарати.

Керівник Ірпінської лікарні доповідає академікам про жахіття, які пережили місцеві мед-установи.

Антон Довгопол, директор Ірпінської центральної міської лікарні:

Зруйнована дитяча наша лікарня - туда чотири прильота. Там нема криші, вікон… В Ірпіні нема жодної вцілілої школи.

На території лікарні не було жодного дня, щоб не йшли бої з часу окупації.

Я за день поховав 67 людей… За день… Мені довелось ходити на ці їхні блок-пости, і коли в мирний час аналізував, я сам лікар-психіатр, я розумів, що мене 7 раз повинні були розстріляти. Люди, я бачив, як собаки їдять людей. Це було жахіття. Ти не міг ці тіла навіть забирати. Не міг, тому що тебе розстрілювали.

Це був геноцид. Їм було все одно, вони заходили в лікарню, забирали все, що хотіли, вибивали двері, шукали представників влади, але білий халат допомагав як представниками влади, так і лікарям, ми переодягали їх, переховували співробітників поліції, ми ховали тероборону в ковідних відділеннях, в інфекційних боксах.

Лікарі наголошують: бої в Ірпені, Бучі та сусідніх селах уже кілька тижнів як завершилися. Втім війна триває. Наголошують: про всяк випадок біля кожної медустанови треба зробити додаткові свердловини, аби в разі потреби не втратити доступ принаймні до води.