100 днів без дому та рідних: як живуть евакуйовані з Донбасу діти? [ Редагувати ]

100 днів без дому та рідних. Саме стільки часу провели на заході країни вихованці дитячих будинків Донбасу, яких удалося евакуювати у перші дні вторгнення. На Львівщині таких дітей понад тисячу. І їм найбільше зараз бракує родинного тепла та миру.

Про тих, у кого "руський мір" забрав дитинство та близьких, розкаже Христина Гашенко.

До мами хочу…

Свою маму Катя не бачила сім місяців. Перед повномасштабним вторгненням дівчинка із дитячого центру реабілітації планувала повернутись додому. Спочатку коронавірус, а потім війна завадили їй обійняти найдорожчих…

Катерина Бугайова, вихованка притулку для дітей:

Я ж ридала, мені таблетки давали. Як перший раз були вибухи, то я боялась в підвалі буть. Я не могла остановиться. Там було так страшно имено когда снаряди падали. Мы спать лягли именно и тут снаряды начали падать.

Вероніка, вихованка притулку для дітей:

Начали бомбить. Повылетали стекла у нас в доме, и когда мы бежали в подвал, мы бежали прямо по этим стеклам и уже в подвале были.

14-річні Катерина та Вероніка розповідають про перші бомбардування російською армією. Обстріли Лисичанська окупанти не припиняли ні на день. Щоб вижити - 18 дітей разом із вихователями ховалися у підвалі їхнього будинку сімейного типу.

Вероніка, вихованка притулку для дітей:

Мы там под телефонными фонариками сидели, в сумраке. Единственным розвлеченим было для нас собирать кубик-рубик, я так как раз и научилася.

У підвалі діти прожили три тижні. Найважче, було наприкінці, коли закінчувались продукти.

Вероніка, вихованка притулку для дітей:

Мы сначала ели хлеб с вареньем постоянно, там куча этой было. А потом уже самое варенье так ели…

Частині дітей із Лисичанська вдалося виїхати разом із вихователями. Іншим - вибратися з-під обстрілів допомагали вже волонтери. До Львова із Лисичанська потягом добиралися майже дві доби. Через страх, що вагони обстріляють російські солдати, діти боялись спати.

Володимир Звєрєв, вихованець притулку для дітей:

Мы проезжали возле точок таких горячих, я не мог из-за этого уснуть, чтобы с автомата не начали стрелять или чего-то, потому, что там рассказывали друзья что они ехали, им вагоны порассстреливали.

У Львові діти починають звикати до нового міста. Нового дому і нових друзів. З багатьма, із Лисичанська, довелось попрощатись. Їх розділили кордони.

Катерина Бугайова, вихованка притулку для дітей:

Сначала я общалась с Кристиной, я не знала, что она в россии, она в конце мне сказала, что она в росии и я сразу с ней не общалась, потому что я не хочу общаться с русскими. Мы с первого класса дружили, а она Украину продала. Она же там родилась и продала ее.

Сьогодні Катін старший брат в армії. Готується захищати Батьківщину. Дівчина, через кілька років, також планує вступити до лав ЗСУ.

Катерина Бугайова, вихованка притулку для дітей:

Захищати Україну нашу…

Від повномасштабного вторгнення пройшло 100 днів. Діти досі не розуміють, чому у них "рускій мір" забрав мирне небо та рідний дім.

Володимир Зверєв, вихованець притулку для дітей:

Хочеться мира. Надоело стрелянины. Мы с 2014 это все, надоело по подвалам, 3 месяца в подвале сидеть. В Станице Луганской в 2014 были тоже осбтрелы сильные.

Олексанр Стукало, вихованець притулку для дітей:

Дети просто не должны слышать звуки выстрелов, не должны сидеть в подвалах, они не должны боятся. Должны чуствувать себя в безопасности, должны чуствувать себя с родными, с близкими. А война - это просто перекрывает. И если ребенок остается сиротой, то это конец, все…

Старші вихованці розуміють, повертатись додому зараз не можна. А ось пояснити про небезпеку найменшим - не просто, кажуть педагоги, які разом із ними покинули притулки.

Ольга Тронова, педагог притулку для дітей:

Є діти з чотирьох рочків до семи і там діти часто запитують - коли ми поїдемо додому? Коли, кажу, скоро поїдемо, коли просто обіймаю, просто говорю, що скоро поїдемо...

Всього на Львівщині із притулків сходу та півдня України прихистили понад тисячу дітей.

Христина Гашенко, кореспондентка:

Навчання і робота - це те, що сьогодні планують старші вихованці дитячих будинків. А ще у їх мріях дім та щасливе майбутнє. Без пострілів танків та ракетних ударів.