Життя перемагає: у Чернівцях лікарі стають хрещеними батьками новонароджених [ Редагувати ]
Війна єднає. Чернівці стали прихистком для багатьох переселенців, чиї міста та села постраждали від окупантів. Зокрема, і вагітних. Від початку війни у переселенців там народилося 239 малюків, з них: 116 дівчаток та 123 хлопчиків, а ще 8 двійнят.
Для лікарів ці малюки стали рідними, бо ж дбають про них і після народження. І навіть стають хресними батьками. Про долі, які переплелися, дивіться далі.
Майже 4 місяці незламності, чимало безсонних ночей, багато щемливих історій, котрі запам'ятаються назавжди. Пані Любов зустрічає кожну вагітну біженку, яка шукає прихистку на Буковині. З однією валізою та дитям під серцем їм потрібен хтось, хто підтримає. Любов Олексіївна стає їм і подругою, і мамою.
Любов Годнюк, заступниця генерального директора Чернівецького обласного перинатального центру:
Те, що я можу доторкатися до цього родинного щастя щодня, - це величезна радість і задоволення. У воєнний час я вперше стала хресною мамою. У мене дуже багато похресників, але для двійнят я стала хресною мамою вперше. Всі куми з Херсону, родичі з Херсону, вони всі приїхали на хрестини і у нас утворилася знову така велика дружня родина.
А ось і малюки Аліса та Денис. Це саме ті перші двійнята народжені під час війни. Зараз їм вже більше трьох місяців. Вони ростуть і вже посміхаються. А пані Любов має почесну місію оберігати їх від всього лихого як хресна мати.
Антоніна, переселенка:
В пологовому я такого навіть не очікувала, зі мною носилися як з рідною дочкою, і психологічну допомогу надали, для діток дуже багато і речей, і памперси, серветки, мені медикаменти давали. І умови були просто неймовірні.
Тут у Чернівцях малят і похрестили. Ці світлини сім'я зберігатиме все життя, аби показати двійнятам, коли ті виростуть - що пережила країна, і як українці об'єдналися проти ворога.
Антоніна, переселенка:
Ну за звичайних умов, напевно б, і не зустрілися ніколи, а так знайшли дуже багато друзів. Вже якось обжилися, у нас тут і педіатр, і хрещена наша і побут, і житло, обжилися, і тут нам подобається.
Тоня і досі пригадує, як її підтримали у перинатальному центрі, як лікарі приносили їй їжу з дому... Як обіймали, коли триматися вже не було сил. Як змушували посміхнутися, коли лилися сльози.
Любов Годнюк, заступниця генерального директора Чернівецького обласного перинатального центру:
Індивідуально підходимо до кожного випадку, ми індивідуально спілкуємося з кожною жінкою, і забезпечуємо всі потреби саме тієї жінки, в якої вони є.
Ось в цій палаті мешкає Дарина з Харкова. Її Матвійку лише кілька тижнів, але він вже відволікає медичних працівників від роботи. Вони з ним бавляться.
Дарина, переселенка з Харкова :
Допомагають всім необхідним, ми зовсім нічого не купуємо, дуже гарні тут люди працюють, тут всі бажають, щоб малеча і мама себе почували добре.
День пологів Дарина пригадує зараз з посмішкою, а ось коли серед ночі почалися перейми, поруч з рідних не було нікого.
Дарина, переселенка з Харкова :
Я подзвонила Любові Олексіївні, і напевно по моєму голосі було зрозуміло, що мені необхідна саме зараз її підтримка. Людина з великою душею (плаче), добром і вона дійсно відноситься до породіль, до немовлят з такою людяністю, котра зараз так необхідна кожному українцю.
Медики міцно тримають свій фронт. А ці лікарі ще й першими зустрічають українців на світ. Під їхнім надійним захистом наше майбутнє!