Пенсіонерка з Одеси впродовж чотирьох місяців збирає питну воду для жителів Миколаєва [ Редагувати ]

Їхні вчинки не завжди відомі широкому загалу, але такі важливі для майбутньої Перемоги. Це про звичайних українців, які щодня на своєму місці роблять внесок у спільну боротьбу. Наш наступний матеріал - про пенсіонерку з Одеси, яка впродовж чотирьох місяців, не покладаючи рук, збирає питну воду для жителів Миколаєва. Як саме - дивіться далі.

Невеличий візочок пані Єлизавета завантажує порожніми баклажками та вирушає за питною водою. До бювету, де можна безкоштовно набрати чистої артезіанської, - чотири квартали пішки. Так починається кожен її ранок. Водночас по окрузі вона збирає ємності для води - у сусідів, у кав'ярнях та супермаркетах. Потім усі баклажки ретельно миє.

Я проснулась, побежала, прошлась, вокруг прошлась - везде, где можно: по всем домам, у всех спросила, у кого что есть, кто что собрал и всё, да: я остановиться не могу!

Не зупиняється Єлизавета Іванівна вже чотири місяці поспіль. У свої шістдесят вісім вона збирає воду для жителів Миколаєва, який після ворожих обстрілів залишився без питної води. Каже, не може всидіти вдома, коли знає, що десь там люди потрібують допомоги.

Представьте себе, что там, вот РЕБЁНОК, который хочет пить, а ему говорят, что водички нет, что водичка грязная - вот как этот ребёнок должен себя чувствовать? Я очень больно это всё переживаю, я очень больно это всё переношу! Где-то прилетело, прилёт - для меня это как будто по мне ударили!

У бюветі, вистоявши чергу, пенсіонерка набирає воду. Загалом протягом дня вона робить п'ять-шість таких рейдів.

Єлизавета Пан, жителька Одеси:

Это работа на целый день! Бывает, что не успеваю пообедать, бывает, что бельё стираю вечером - оно теперь висит у меня всю ночь - потому что это нужно всё время быть в движении!

Повертаючись додому, Єлизавета Іванівна жартує: своя ноша не тягне, але все ж таки зізнається: втомлюється, болять руки, ноги, спина… Але не здається.

Я прихожу домой, честно скажу, даже иногда, вот как в футболке бегаю - так я могу в футболке просто лечь и уснуть. Даже не раздеваясь, а утром подскакиваю: Боже мой, а уже бежать надо - шесть часов - устаю, очень устаю сейчас: по этой жаре надо ходить, просить, каждому нужно объяснять: зачем мне эти бутыли, что я не бомж.

Баклажки з водою пенсіонерка складає у коридорі у під'їзді, де мешкає. Цей склад вона з любов'ю називає "дорога життя".

Вот…И наша дорога жизни продолжается! Видите: вот так - еще два бутыля, сейчас еще два принесу! Вот это где-то за три дня - ну, по двадцать с чем-то бутылей в день.

Приклад одеської пенсіонерки надихає й інших. Микола, який живе по сусідству, також почав збирати воду для миколаївців. Чоловік захоплюється незламністю жінки.

Микола Комаров, житель Одеси:

Люди как бы унылые, могут падать духом - а она такая боевая: взяла и пошла - надо! В атаку, как говорится! Надо набирать водичку! Ну, я ж тоже не могу в стороне стоять, наблюдать, как моя соседка носит тяжести и поднимает, я думаю: помогу тоже, беру: у меня двадцатилитровая баклажка есть, мне ж легче, проще будет!

Тепер разом вони збирають … сімсот літрів питної води на тиждень! Далі - все це забирають волонтери, і відвозять воду до Миколаєва - і вже там роздають її.

Єлизавета Пан, жителька Одеси:

Когда я работаю и знаю, что эта моя работа приносит пользу - я становлюсь здоровее! У меня появляется сила! У меня появляется стимул к жизни!

Тож пенсіонерка сподівається, що її бойовий настрій надихне й інших українців. Адже навіть невеликий, на перший погляд, внесок у спільну справу може мати велику вагу. І якщо таких внесків буде багато, ми зможемо здолати будь-яку біду.