Він добровільно полетів в оточений Маріуполь: історія українського захисника з позивним "Домовий" [ Редагувати ]

Він добровільно полетів в оточений Маріуполь. Став на захист міста і мужньо тримав оборону "Азовсталі" до кінця. А потім був полон. 45 днів неволі. Далі історія українського захисника Олега із позивним "Домовий".

Олег, на псевдо "Домовий", добровольцем воював на Сході ще з 14-го року. А 24 лютого він приєднався до "Азову"і став на захист столиці. Та вже наприкінці березня він із побратимами летів на гелікоптерах в оточений Маріуполь. На підмогу нашим захисникам. Це була та сама секретна спецоперація ГУР. 4 вертольоти - прибули в порт. 

Олег, позивний "Домовий":

Ми змогли розгрузити БК, котрий привезли з собою і в цей же час ми змогли погрозути в гелікоптери поранених. Ті пілоти, що нас перевозили, то майстри своєї справи, так низько вони летіли. І коли під обстрілами танків та гармат вони взлітали, розумієте, і вивозили наших хлопців, це теж було і сміливо, і майстерність.

Із перших хвилин вони прийняли бій. Потім - тримали оборону на вулицях міста. Були біля одного із напівзруйнованих дитячих будинків. 

Олег, позивний "Домовий":

Рашка танками розбирала все, все, що тільки бачили, де могли, як могли. І там в підвалі ми знайшли дітей. Там ховалися 2 виховательки і десь біля 20 дітей. Тобто ми потратили десь днів 5 на те, щоб їх вмовити і провести евакуацію цих дітей. Ти не можеш їсти, коли ти знаєш, що дитина там сидить голодна. Ми все віддавали, просто все віддавали. 

А росіяни продовжували безжально знищувати Маріуполь і маріупольців. Розстрілювали навіть своїх.

Олег, позивний "Домовий":

Якщо поранений дуже сильно кричав, вони його розстрілювали на місці. Було таке, що кричали "чому ти не пішов в атаку". Нас, зазвичай, той будинок тримало 3 людини, рідко коли було 4. Троє бігали. То вони кричали ми не можемо атакувати - там людей 50 сидить. 

У ніч проти 16 квітня група Олега проривалася на "Азовсталь". 

Позивний "Домовий":

В нас тільки авіабомби не кидали в цей момент. А вже коли добралися до "Азовсталі", то в нас і авіабомби йшли.Як казали - пішло 400 людей, дійшло 250. 

А потім почалося пекло "Азовсталі".

Олег, позивний "Домовий":

Я памʼятаю магазин-20, коли авіабомба прилетіла, то одразу 80 двохсотих було. Бігали по заводу, шукали їжу, шукали воду. Іншого не було. Так і в цьому процесі хлопці становилися 200-тими, 300-тими, гинули теж. За пляшку води. В нас жінки там по "Азовсталі", то вони робили лепьошки. Було таке, що знаходили муку, котра вже була розсипана по землі. Там і камінці були, там і пісок був, що там тільки не було, але то був хліб, розумієте. 

На заводі Олег отримав контузію. Відняло мову і паралізувало ліву частину тіла. А потім був полон. 

Їжі не було, воювати чим не було. Стан людей, котрі розуміють, що зараз треба скласти зброю, іти в полон. Це було дуже важко. Ти ламав сам себе. 

А потім зламати намагалися рашисти. Олег майже тиждень провів в колонії в Оленівці. Годували в кращому випадку раз на день.

Олег, позивний "Домовий":

У вас є така мисочка металева, там вода. І якщо там плаває три отаких шматочки картоплі, то ви суп їли. Якщо 4 - то ви їли варену картоплю. От така різниця, але там був хліб. Я ніколи не забуду, коли, потрапивши в полон, нам дали по четвертинці цього хліба. Як хлопці сиділи його тримали в руках і плакали просто. 

Їх постійно водили на допити. 

Олег, позивний "Домовий":

Мене допитував підполковник ГРУ. І він що не питає, дякуючи Богові, я мовчав, рука паралізована, ногу дотяг. Він питає - ти хто по спеціальності. Я йому показую кермо. Він - ти водій? Водій. Він не витримує, вже кидає ту ручку каже - вибачте мене будь ласка – йо**мать. Каже - у вас кого не запитаєш - або водій, або повар. А ми 3 місяці "Азовсталь" взяти не могли. А ти сидиш, тобі не можна сміятися, а внутрі то все радіє.

Рашисти знущалися з українських бійців, морили голодом за "Слава Україні", виводили на розстріли і стріляли над головою. І вбивали... 

Їм сказали - давай номер телефона матері, зараз побалакаєте. Він каже: в мене як відрубило все, ну забув. А товариш згадав. Він поговорив з матір'ю. Але через годину тій матері прислали фото вбитого сина.

Пізніше Олега із контузією відправили в лікарню в Донецьк. 

Олег, позивний "Домовий":

Вони давали от такі шматочки, отакі от нарізаний хліба. І ви можете отак газету через них читати. Тонкі-тонкі. Обрізана пляшка, дно отак от, півторалітрова. Вам туда кидали 2 ложки якоїсь чи каші, чи щось ще. То це швидко з'їдав, а потім вам отак от наливали туди або чай, або як вони казали "какао".

Йому 5 разів казали, що буде обмін. А потім…

…кажуть: "А ти нах*єн їм не нужен, від тебе відмовились". Вони отак ламали, шо настраювати проти України, наших хлопців. 

Та обмін таки відбувся. 29 червня - 144 українських захисники повернулися додому.

Коли ви зрозуміли, шо це правда? - Коли побачили Запоріжжя. Я був шокований тим, що наші хлопці… ми несли поранених, тягнули наших хлопців, бо були без ніг. Ободрана одежа була, у деяких взагалі не було - якесь лахмоття. А русню, коли міняли, вони йшли такі хальоні, стрижені, вибриті з бронежилетами це все. Розумієте. Оце ставлення до їхніх полонених і до наших.

Після теракту в Оленівці, Олег кілька днів не міг прийти до тями. Аж поки не отримав звістку з тієї сторони, що з його команди, з його групи всі живі. І зараз він дуже чекає на їхнє повернення. 

Олег, позивний "Домовий":

Я і зараз сплю по півтори години, бо мозок там знаходиться, серце там знаходиться. Все там знаходиться, бо там твої побратими, там частинка твоя.