Як не зламатися і почати життя заново: історія сєвєродончанки [ Редагувати ]
Сєвєродончанка Ксенія Васильєва вдома була популярним хореографом - навчала дітей та дорослих. Її танцювальний клуб нараховував майже дві сотні учасників. Останнє тренування завершилось близько першої ночі 24 лютого - готувалися до престижних змагань.
А нині Ксенія на Закарпатті. І тут знову працює. Найменші танцівниці уже стали переможцями змагань в Івано-Франківську. Про те, як не зламатися і почати життя наново - у матеріалі Євгена Соломіна.
Ксенія Васильєва вже вдруге переселенка. У 2014-му в Сєвєродонецьк вперше прийшов "рускій мір". Тодішня окупація тривала кілька тижнів, а повернення з евакуації було швидким. І от тепер.
Нас обстріляли. Все горить. Прильоти такі були, що капець. І там горить. Все просто горить.
Перші бомби на Сєвєродонецьк почали падати о 5-й ранку 24 лютого. Танцювальна зала в центрі міста вмить стала бомбосховищем. Сюди рятуватися приходити і танцюристи, і жителі міста.
Ксенія Васильєва, хореограф із Сєвєродонецька:
Той район обстрілювали. Той місяць, коли ми були там, ми два рази змогли вийти в магазин. В третій раз почався обстріл магазина і ми перестали туди виходити. Не могли виходити на двір. Ми ховалися, у нас там тренерська була. Ми туди заходили, стелили одіяльця. Там були дітки і дорослі. І ми там навіть засинали.
Окупанти перетворювали Сєвєродонецьк на Маріуполь. А танцювальна зала мало не повторила долю маріупольського драмтеатру. Російські терористи розбомбили все. Але під уламками, на щастя, ніхто не загинув.
Ксенія з родиною та чотирма котами виїхала з Луганщини. У закарпатське Берегове.
Влітку жінка в Береговому створила єдину в місті школу танців. Для всіх - і переселенців, і місцевих - хто хоче і може танцювати. Щоб на кілька годин можна було забути про війну.
Цілий день взриви. Ми ж місто Херсон, Миколаїв, все коло нас лінія фронту стоїть. Виїхали на 2-3 тижня з дитиною. Да, а вже 7 місяців тут.
Танцювальний клуб в Береговому нині нараховує майже сотню учасників. Тренування - щодня. Переселенці з Луганщини потроху все облаштовують - придбали переносний станок для розтяжки, майструють меблі.
Всеволод Васильєв, танцюрист:
Роблю меблі, щоб перевдягалися, крючки для одежі. Там буде взуття. Це ж піддони? Да, піддони. Пилка, шуруповерт - все, що потрібно!
І новий танцювальний клуб уже виборов свій перший професійний приз - зі змагань у Івано-Франківську маленькі танцівниці привезли золото.
Ксенія підтримує зв'язок і зі своїми сєвєродонецькими вихованцями, які через війну розʼїхалися по всьому світу. Після деокупації усі планують зустрітися. А танцювальних шкіл на той момент буде дві - на Луганщині - в Сєвєродонецьку, та на Закарпатті - в Береговому.
