Подвиг оборонця: історія чоловіка, що працював далекобійником, але пішов визволяти Україну та втратив обидві ноги [ Редагувати ]

Щоденний подвиг кожного оборонця України. Петро Буряк міг залишатися в мирній Європі, працювати та бути зараз здоровим. Натомість втратив обидві ноги та дістав інші важкі поранення під час визволення Херсонщини. 

39-річний сапер із 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, коли почалася війна, був далекобійником - возив Європою товари. Але чоловік повернувся в Україну і пішов до військкомату. Його історія - у сюжеті Вікторії Балицької.

Ту ніч, коли почалася повномасштабна війна, Петро Буряк памʼятає до дрібниць. Він працював далекобійником і саме віз товар через Іспанію. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім.короля Данила:

Їхав і слухав українське радіо через Інтернет. Началася війна, я не міг довго витримати, в 5:30 я подзвонив до свого менеджера, кажу "забирай машину на гараж, я іду на війну". В армії не служив. Але вирішив захищати свою сім'ю, захищати нашу Батьківщину. 

Невдовзі Петро повернувся в Україну і пішов у військкомат. Звідти його відправили в 24-ту окрему мезанізовану бригаду імені короля Данила, де став сапером. Вдома залишилися 5-річна донька Емілія, 16-річний син Тарас та дружина Олена. 

Олена Буряк, дружина військовослужбовця:

Я працювала. Я максимально старалась допомогти хлопцям, все, що було їм потрібно щодо забезпечення, щось знайти. Чоловік телефонував - то треба, то і то. Я якось намагалася його підтримувати всім.

Петро із побратимами три місяці перебував на передовій, аж поки не підірвався на протитинковій міні на Херсонщині. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім.короля Данила:

Нас було четверо в машині. 3 хлопців моїх викинуло взривною хвилею. А вся взривна хвиля пройшла через мене. То в мене правосторнній Nissan був англієць і правим переднім колесом я наїхав на міну. 

Побратими вціліли, а Петрові не пощастило. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім.короля Данила:

Мені тут шию розірвало, було 3 великих розриви, і сонна артерія. 2 пальця відірвало, ноги і кістку розробило тут. Все, що ціле в мене лишилося, тут во тільки як бронежилет закривав, то тільки ціле. Остальноє все було пошматовано. Плюс я в машині горів.

Петра поранило 6 вересня - того дня Олена не знаходила собі місця. 

Олена Буряк, дружина військовослужбовця:

Я дуже себе кепсько почувала саме 6-го числа і не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. Якесь таке на рівні інтуїції було. Я мала дуже багато номерів телефонів хлопців.

Олена почала телефонувати до чоловікових побратимів, - ні з ким не було звʼязку. Та до одного таки додзвонилася.

Олена Буряк, дружина військовослужбовця:

Один із солдатів сказав, що чоловік в госпіталі. Що він поранений. І що йому відірвало ноги. Я запитала чи він живий. Він сказав "ну поїхав звідси живим. А чи доїде - не знаю".

Петро не лише доїхав, але й вижив, попри песимістичні прогнози лікарів. Каже, це все завдяки дружині Олені. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім.короля Данила:

Я 6 підірвався, то 7 дружина була в Миколаєві в мене і цілий місяць весь час зі мною. Кожен день зі мною. Завдяки її підтримці, то дуже багато що важливо. Дуже багато.

Олена ж просто вірила, що коханий буде жити. 

Він був реанімації, він був у штучній комі. І в сні він мене чув, так як він був у кисневій масці, він не міг говорити. Я кажу, ти мусиш, ти мусиш, ти зобов'язаний, ти мусиш жити, в тебе діти. Ти не можеш отак взяти, ну добре от візьми і помри, і що буде далі? 

Петро втратив ноги, але найболючіша - інша втрата. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила:

Найважче втрачати своїх побратимів. З якими ти жив, з якими ти їв з одної миски, вчився і спав в одному окопі. То саме найважче. Побратими, то як вам сказати, як нова сім'я. Ми всі пройшли злагодження, ми стали як одна велика сім'я. Один за одного готові життя віддати. Один за одного готовий допомагати чим може. І це правда.

Побратим Михайло, який надав Петрові першу домогу, і цим врятував життя, зараз сам поранений і перебуває у важкому стані в лікарні. 

То він мені життя спас. Шию перемотав, сонну артерію запатрував і ноги перемотав. 

Олена зараз не відходить від Петра. Допомагає йому в побуті та підтримує морально. 

Хто чим може, хай рятує свої нерви, але вірити. Вірити, що все буде добре. Обкластися підтримкою рідних, знайомих, дітей, друзів, кого тільки можна, бо реальна ситуація складна і як не крути, воно дійсно важко. Але коли ти віриш, що все буде добре, отак якось поступово, поступово і воно дійсно стає так, що добре.

А Петро закликає вірити в перемогу Украни. 

Петро Буряк, сапер 24-ї окремої механізованої бригади ім.короля Данила:

Наша сильна сторона - незламність. Ми прекрасно знаємо, що ми робимо, ми захищаємо все, що ми любимо. На рахунок москаля-агресора, воно дике. То є дич, воно не знає, що воно робить, воно прийшло грабити, красти, вбивати, насилувати. Все. Вони не знають, що вони тута роблять. Вони привикли все життя жити в багні, в болоті, і вони хочуть щоб весь світ так жив. Але того не буде. 

Петро пересувається на візку, але скоро йому встановлять протези. Тож зараз у реабілітаційному центрі військовослужбовець наполегливо займається фізкультурою. 

Тепер те саме як ви робили, але підняли, опустили, стиснули. Добре, ще.

Петро мріє створити реабілітаційний центр психологічної підтримки для ветеранів війни. А сам, щойно одужає і стане на протези, почне волонтерити для своїх побратимів.