Небезпечні ігри розуму: як знайти управу на психічно-неврівноваженого сусіда [ Редагувати ]

Вінничанин жорстоко вбив рідного батька. Кривава розправа у Кривому Розі. Знущання з лікаря на Київщині. Трагедія у Фастові… Ці злочини сталися в різних містах, але в них є одне спільне.

Їх скоїли психічнохворі люди… І щонайгірше - вони не перебували на лікуванні у спецлікарнях, а жили у багатоповерхівках.

Богдан Вербицький намагався розібратися - чому держава забула про цих людей? І як неврівноважені сусіди, які раніше точно були б на обліку у психдиспансерах, зараз опинилися без нагляду. Хто має їх контролювати? І хто нестиме відповідальність за дії неосудних людей?

Про них намагаються не говорити. Їх стараються не помічати...

Світлана Нетрусова, лікарка-психіатр, психотерапевт:

Є певні хвороби, які треба лікувати.

Або хоча б стежити за станом хворих.

Віктор, сусід психічно хворого:

От його направляють десь на лікування: полікують, полікують, але воно невиліковне.

Як зараз працює психіатрична допомога в країні?

Я не думав, що до мене прийде така делегація.

Як госпіталізують особливих пацієнтів? І чи мають вони шанси на життя в соціумі?

Сергій показує документи в руках, розгортає їх.

Посвідчення опікуна. Це рішення, яким визнається моя мати не дієздатною і я визнаюсь її опікуном.

Копію цього рішення Сергію довелося ще раз брати в суді, бо оригінал його хвора на шизофренію мати... порвала.

Сергій, опікун психічнохворої людини:

Вона не визнає своєї хвороби. Вона вважає, що сусіди наші мені щось погане роблять. І вона їх дуже не любить. І ця її нелюбов вона може проявлятися в таких дивних речах: вона то банки з консервацією била об їх двері. Погрози, вистрибує на шляху перед ними і кричить на них.

Щоправда, мати поводиться так далеко не завжди, а лише у періоди загострення. Зараз - саме такий! Минулого тижня сину навіть "швидку" довелося викликати, бо мама могла завдати собі шкоди.

Сергій, опікун психічнохворої людини:

Вони поговорили зі мною, поговорили з матір'ю, побачили проблему і кажуть: "ну ми можемо спробувати її забрати, але не факт, що її приймуть у лікарню".

Сергій все ж наполіг на госпіталізації. У лікарню поїхав разом з мамою. Та після огляду жінка... відмовилася від госпіталізації. І просто поїхала додому!

Сергій, опікун психічнохворої людини:

У приймальному відділенні просто сказали: "якщо ви відмовляєтеся, то пишіть бумагу" - при чому, сказали це моїй матері. Вона написала відмову і нам казали "до побачення".

Чому? Бо за законом психічнохвору людину госпіталізувати можуть лише за її згоди. Зараз процес госпіталізації психічнохворих виглядає так...

Михайло Ігнатов, заступник директора КНП "Клінічна лікарня "Психіатрія" у місті Києві":

Хворий приходить, лікар оглядає, надає добровільну письмову згоду на лікування, на огляд, на все, на все.

А що робити, якщо хворий згоди на госпіталізацію не дає (як у випадку Сергія)?. Лікарі кажуть, аби госпіталізувати хворого - треба докази. Бажано письмові - і від поліції і від родичів.

Світлана Нетрусова, лікарка-психіатр:

Вони дуже рідко викликають поліцію, тому що вони не хочуть проблем, їм соромно перед сусідами. Але якщо поліція запротоколювала цей випадок, і була би бумага, то я не думаю, що так просто можна було би закрити і випустити цю людину.

Михайло Ігнатов, заступник директора КНП "Клінічна лікарня "Психіатрія" у місті Києві":

Письмово треба фіксувати ось цю реальну небезпеку. Тому що для суду треба що? - Покази і докази!

Бо саме суд і має вирішувати - госпіталізувати людину, чи ні. Аби винести рішення у служителів Феміди є 24 години.

Михайло Ігнатов, заступник директора КНП "Клінічна лікарня "Психіатрія" у місті Києві":

Часто-нечасто, але бувають випадки, що суд приймає рішення що примусова госпіталізація недоцільна. І хворий виходить просто з зали суду додому. При мінімальному сумніву, він вирішує на користь хворого.

Бо в Україні діє презумпція психічного здоров'я - аби уникнути "липових" медичних висновків про божевілля людини.

Світлана Нетрусова, лікарка-психіатр:

Цей закон - він нам шкодить. Шкодить лікуванню хворих. Тому що, якщо треба чим скоріше почати полікувати цього хворого, щоб мінімізувати той дефект, який може з часом виникне.

Ще одна причина "негоспіталізації" - реформа. Підхід до лікування таких пацієнтів змінився. І госпіталізація в психіатрію - тепер "крайній" захід.

Михайло Ігнатов, заступник директора КНП "Клінічна лікарня "Психіатрія" у місті Києві":

І ми взагалі націлені на те, щоб не в лікарні були хворі, а хворі були у житті. І там їм надавати допомогу. Але хворі потребують соціального нагляду і догляду.

Ірина, сусідка:

Он был под контролем. А теперь он никому не нужен. Живет, как трава под забором.

Так пані Ірина розповідає про свого сусіда Вадима. Чоловік - "плюшкін" - зносить до своєї квартири весь мотлох з навколишніх смітників.

Дышать было вообще нечем. Просто нечем. А мусор вот тут валялся, здесь валялся - вот до этого коврика.

Віктор, сусід:

І вивозять… машин тут КАМАЗами. Де він збирає цей мотлох і живе з ним - і поміщається в об’єм.

І вміщається все - "насилу". Так квартира Вадима виглядала ще влітку. Гори сміття (до речі, розсортованого), а ще - сморід, пацюки і таргани. Щоправда, після останнього "великого прибирання" - мотлоху Вадим зносить менше. Так, принаймні, запевняє його батько.

Олександр Борисович, батько психічнохворої людини:

Он немного носит, немного сдает. - У него шизофрения. - Мы знаем. - Которая не лечится.

У під'їзді зустрічаємо самого Вадима. Стара куртка, затерті штани та великий мішок за спиною. Куди йде - не зізнався. А свою "проблему" він описує скромно і лаконічно.

Вадим, колишній пацієнт психдиспансеру:

Я ж не лікар. Я не можу на це дати відповідь.

Сміття, каже Вадим, справді зносив. Але...

Вадим, колишній пацієнт психдиспансеру:

Казати, що його багато - теж це було б вигадка. Сказати, що його багато - ні. Це теж не можу. - Коли були зйомки, мені здається вони не самі це робили. Мені здається, хтось їм допоміг, і допоміг Дай Боже ще як. - А навіщо? - А-ха-ха-ха! Ну, це слід питати в тих, хто це вчинив. Мені здається що в них, це треба питати.

Побороти "звичку" Вадима просто неможливо, - скаржиться батько. Госпіталізувати сина теж не будуть, бо небезпеки для оточуючих він не становить. Єдине про що просить батько, Олександр Борисович - допомоги від держави.

Олександр Борисович, батько хворого:

Даже нет опекуна. Я не знаю, как опекуна взять. Как соцработников, чтобы помогали.

Хоча, за законодавством, саме на соціальні установи і лягає вся відповідальність за психічно хворих, які не потребують госпіталізації. Але...

Світлана Нетрусова, лікарка-психіатр:

У нас немає цих інститутів, які б могли соціалізувати цих хворих і я хочу сказати, що ця реформа, яка сюди входить, вони не включили абсолютно до переліку роботу цих інституцій. Але що буде з цією реформою, яка не хоче платити не тільки за соціальну допомогу, але й за амбулаторну допомогу. Тому що ці гроші які вони виділили на огляд психіатром хворого - це дуже смішні гроші. 26 гривень!

Ірина Сисоєнко, голова Офісу реформ НАМН України:

Саме зараз це питання в процесі реорганізації тож відповідно ще потрібно, щоб держава допрацювала ці механізми на рівні соціальної політики. І питання також фінансування, яке має відбуватися на належному рівні, через місцеві бюджети, як це визначено в бюджетному кодексі України.

Та грошей поки немає. І як результат - психічно хворі залишаються або тягарем для родичів, або покинуті напризволяще, сам на сам з проблемою.

Михайло Ігнатов, заступник директора з медичної частини КНП "Клінічна лікарня "Психіатрія» у місті Києві":

Це все одно особистість - особистість, у якої є певні інтереси, певні емоції.

Світлана Нетрусова, лікарка-психіатр:

Вони цією приставкою "психо-" стогматизовані. Що це значить? Якесь таке негативне відношення суспільства до цього. Їх треба реабілітувати в життя. І ними треба займатися. Вони мають мати місце куди прийти.

Коли воно з'явиться - питання. Тож два наші героя - мама Сергія та Вадим "тримаються" лише завдяки сім'ї.

Бажаю всього найліпшого! (Вадим з мішком махає рукою і посміхається)