Ліквідатори згадали про боротьбу з наслідками катастрофи на ЧАЕС [ Редагувати ]

Загальна кількість ліквідаторів, які пройшла через Чорнобиль, за офіційною статистикою - 600 тисяч. Щонайменше 10 відсотків померли, 160 тисяч залишилися інвалідами. Історії тих, ціною власного здоров'я, рятував планету від мирного атому - дивіться далі. 

Близько першої ночі 26-го прогримів вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Спершу радянська влада замовчувала факт аварії і її наслідки. І тільки за два дні після вибуху в СРСР з'явилося перше офіційне повідомлення.

Все вы знаете, недавного нас постигла беда - авария на Чернобыльской атомной электростанции.

Іван пам'ятає цей день як сьогодні навіть через 35 років.

28 квітня, це був понеділок, працював на роботі і вечером в двері постукали три людини прийшли сказали, розпишіться у військомат там виклик, ну я розписався.

Одразу оголосили воєнний стан. Відмова працювати на станції прирівнювалася до дезертирства та каралася тюремним строком, каже, ліквідатор. Тоді ще молодий хлопець, який нещодавно прийшовший з армії навіть не усвідомлював з чим має справу.

І за ніч сформували батальйон  переодягли завантажили на борта в грузові автомобілі і поїхали в зону Чорнобиля.

Батальйон Іван кинули у саме пекло, їх табір базувався усього в кількох кілометрів від ЧАЕС. Просто неба, у полі. Хлопці вантажили мішки з піском та свинець до гелікоптерів. Після чого транспорт направлявся до реактора та скидав вантаж.

Там такі викиди були страшні з реактора, то треба було запломбувати, загасити, як зуб ну ви розумієте. З тим щоб припинилися ці викиди з реактора, щоб можна було приступити до ліквідації уже прибирання території, очищення дезактивації.

Роботи тривали майже цілодобово.

Ніяких захисних не було. Нас перший раз помили і передягнули по моєму щось другого травня.

І так два тижні поспіль. Допоки хлопці не отримали максимально допустиму дозу радіації. Тоді їх відправили додому, а на їх місце приїхали інші. Батальйон Івана налічував 350 чоловік більшість з них вже немає в живих. Сергій потрапив у зону відчуження у жовтні 86-року. Добровільно.

Я работал старшим механиком автоколонны цементовозов, которая была гражданской и также был вызван в октябре месяце к руководству, сказали, что я еду старшим группы.

Їх задача була - дезактивація опроміненого транспорту.

Это химобработка, это снятие именно радиации с автомобилей. Те автомобили, которые после дезактивации имели очень большую дозу облучения, они шли на списание на утилизацию туда на кладбище.

Техніку, яка вважалась начебто придатною відправляли назад на підприємства та виводили на дороги СРСР. У зоні катастрофи - Сергій провів майже два тижня. Потім кілька років лікувався від наслідків "мирного атому".

Тогда уже было ясно, что это авария мирового значения и которая накроет каждого из нас, если это не остановить.