Медики України просять людей не боятися посмертної трансплантації органів [ Редагувати ]

Майже два роки як в Україні почали трансплантації, зокрема і посмертні. Хворі не полишають надії отримати шанс на життя. Але органів - катастрофічно бракує. Ситуацію могла б покращити посмертна пересадка, але рідні потенційних донорів рідко дають згоду. Христина Гашенко з'ясовувала - чи можна змінити ситуацію.

Посмертні трансплантації проводять у Києві, Львові, Черкасах та Запоріжжі.

Христина Гашенко, кореспондентка:

Найбільше в Україні пересадок від посмертного донора провели тут, у Львівському центрі трансплантації. За майже два роки прооперували всього 56 пацієнтів. Хворим пересаджували печінку, нирки та серце.

У Львівському центрі трансплантації в черзі понад 300 людей.

Це четверта група пацієнта на трансплантацію нирки, тут вони є з усієї України, Львівська область, можемо відкрити, Закарпатська область.

Щотижня в лікарні швидкої допомоги медики констатують смерть мозку щонайменше у двох пацієнтів. Лікарі запевняють, цей процес тривалий і займає до шести годин різних досліджень.

Наталія Матолінець, завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікарні швидкої допомоги м. Львів:

Проводяться інструментальні дослідження, як доплєр судин мозку, англіотрохія, тобто той інструментарний метод, який дозволяє нам встановити факт відсутності кровопостачання мозку.

Лише після цього медики просять рідних погодитись на посмертне донорство. Втім, більшість - відмовляється.

Максим Овечко, керівник Центру трансплантації лікарні швидкої допомоги м. Львів:

У звязку з тим що всі роки незалежності трансплантація не розвивалася, для українців це трошки тяжко, вони думають, що є якісь підводні камені, що ці органи можуть продатися, чи щось в тому роді, це абсолютна неправда, ми їм це пояснюємо але 50% від цього дійсно помирають люди.

46-річному Андрію Івасечко тиждень тому пересадили нирку пенсіонера, який помер від інсульту. До цього часу Андрій жив лише завдяки гемодіалізу.

Андрій Івасечко, пацієнт лікарні швидкої допомоги Львова:

Я їм ще раз дуже дякую. Тому що вони мені дали шанс, я би навіть хотів сказати тим людям, які відмовляються, щоб вони не боялися.

Вісім місяців тому Любомир Миколишин втратив матір. Її органи врятували життя чотирьом людям.

Любомир Миколишин, син донорки Наталі Миколишин:

Чому я наважився на донорство? Це було розуміння того, що втрачаючи найближчу людину можна дати шанс на життя комусь іншому. Це є рішення вкрай важливе і вкрай необхідне. Це напевно найвищий прояв любові - помираючи дати шанс жити іншим людям.

Аби кількість донорів у країні збільшити, в Мінцифри планують у застосунку "Дія" створити спеціальний пункт. Там кожен охочий зможе дати свою згоду на трансплантацію.

Дмитро Коваль, генеральний директор СДУ "Український центр трансплант-координації":

Важливо, щоб люди мали свою внутрішню позицію і були готові в зручний спосіб залишити свою пожиттєву заяву. Для цього активна робота ведетья з міністерством цифрової трансформації, з НСЗУ.

Цей проєкт планують запровадити вже до кінця року.