На фронті загинув український військовий [ Редагувати ]
Та поки всі говорять про можливість широкомасштабної війни, війна реальна не припиняється ні на день. Щодня - обстріли, і майже щодня - поранені. Цього тижня від пострілу ворожого снайпера загинув український молодий військовий - Валерій Геровкін.
А під вогнем противника опинялися мирні квартали. Наш воєнкор Руслан Смещук цього тижня спілкувався і з тими, хто тримають оборону, і з тими, хто живе по сусідству із війною.
Початок нової зими на Донбасі видався важким, кривавим і... трагічним.
Це - передові позиції біля Новотроїцького. Тут першого грудня ворожий снайпер застрелив Валерія Геровкіна.
Микола, військовослужбовець Збройних сил України:
Каждые полчаса прострелы делали. Валера должен был отработать с РПГ. Мы пошли на ту сторону. Я должен был прикрывать с пулемета. Я говорю не спешим. Я не успел встать на позицию, и был выстрел. Я возвращаюсь туда, осматриваю Валеру, а Валера двести.
-Куля влучила Валері в голову... До цього ворог дві ночі збільшував вогняний тиск на позиції.
Ростислав, військовослужбовець Збройних сил України:
Делали пару очередей с автомата, и пулемета. Так каждый час, получаса. Первый день не повелись, второй не повелись...а на третий произошла такая ситуация. Вылезли и…
Після загибелі побюратима, вояки зрозуміли - цими прострілами їх навмисно витягували під снайпера.
Валері було лише 22. Він був тутешнім - із Краматорська. І це була його перша фронтова ротація...
Краматорськ прощався із Валерієм на головній площі. І зараз місцева ветеранська організація клопотатиме про перейменування однієї із вулиць на честь загиблого земляка.
Руслан Смєщук, кореспондент:
Але на цьому тижні під неодноразові ворожі обстріли потрапляли не лише військові на передовій, а і мирні жителі. У населених пунктах що наближені до лінії зіткнення - так і на тих територіях, що до останнього лишалися глибоким тилом.
Станиця Луганська. Тут пункт пропуску на непідконтрольну територію. І саме по околицях цього міста на початку тижня вдарили ворожі снаряди. Били довго і щільно.
Олександр, житель Станиці Луганської:
Не менше ніж полчаса. Ну выстрелов ну сорок наверное.
Більшість снарядів поцілили по залізничних підприємствах. Одна із мін поранила охоронця.
Светлана, жителька Станиці Луганської:
Он молодец что он лег. Когда услышал выстрелы. Он лег. А если бы сидел, то пострадал бы серьёзнее.
А тут міна влучила в дах барачного будинку. В середині була власниця. Після обстрілу, розказує її сусідка, жінка все залишила й поїхала геть.
Ольга, жителька Станиці Луганської:
Она сама була в комнаті, спряталась в шифанері. Потім вийшла - еше стреляли і вона ушла звідси. Она нормальная, но очень нервная.
Того ж дня, окрім Станиці Луганської, ворог обстріляв позиції поблизу - Старого Айдара.
Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:
Приблизна кількість снарядів - це по 40 на кожний населений пункт. Вогонь вів супротивник з тимчасово непідконтрольної території.
В результаті - тисячі людей залишилися без світла. І вже в п'ятницю по Станиці знову вдарили міни, і знову - місто поринуло в темряву. Такого тут не було більше двох років...
Але є такі фронтові селища - де обстріли не припинялися ніколи. Новоалександрівка. Майже знелюднене село під Попасною. Фронт тут проходить так близько, що можна бачити ворожі бліндажі.
Тут майже не залишилося мирних жителів. Антоніна Федорівна - одна із останніх.
Антоніна Федорівна, жителька Новоолександрівки:
Як бахкає - отак хата ходором ходе. І криша уже там протіка. А там завалилася.
Бабусі майже дев'яносто років. Разом із п'ятьма котами вона живе у напіврозваленій хаті.
Антоніна Федорівна, жителька Новоолександрівки:
Спальня і там спальня - порозбиті, там дірки такі.
Вона й окупацію села, і потім його звільнення. Розповідає плутано: але можна зрозуміти, що раніше їй допомогла донька, а потім вона.. зникла. І старенька залишилась зовсім одна.
Антоніна Федорівна, жителька Новоолександрівки:
Оце дочка була, тут жила. А тоді заболіла, і поїхала до дітей...у неї діти. В городі. До мене приїжджали...тоді, як войни не було. - А зараз ні? - А зараз їх і не пускають сюди.
У хаті немає світла - ще від початку війни. Тож чи не єдиним джерелом енергії і тепла є ось ця груба. Її теж перекосило, коли відвалилася стіна. Та нещодавно її полагодив один із нечисленних сусідів.
-Справив...родич приходив...намазав...переделав...я вчора топила - хорошо.
Ще бабусі допомагають військові. Харчі, дрова, води принести.
Володимир, військовослужбовець Збройних сил України:
Даєм їй продукти, сахар, макарони, крупу - таке. Ну там якщо треба води занести - хлопці заходять до калітки.
Але родичів, за якими старенька страшенно сумує, вони, звісно, замінити не можуть. Лише іноді роблять нестерпне життя трохи легшим.